Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Mar 2025)
Загальні умови допустимості доказів у кримінальному провадженні
Abstract
Вимога допустимості доказу логічно витікає із положень Конституції та КПК України про верховенство права та законність кримінального провадження, презумпцію невинуватості. Завдання кримінального процесу також досягаються через застосування норм про допустимість доказів. Доказ визнається допустимим за одночасного дотримання двох загальних умов: 1) позитивної – він отриманий із неухильним дотриманням порядку, встановленого чинним кримінальним процесуальним законодавством (ст. 86 КПК); 2) негативної – доказ сформовано без істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією, Законами та ратифікованими міжнародними договорами України (ст. 87 КПК). Оцінка допустимості доказу з огляду на дотримання чинного кримінального процесуального порядку при його отриманні передбачає комплексний підхід. Нами окреслено сукупність із семи загальних процесуальних умов збирання (формування) та використання доказів, які є загальними умовами їх допустимості. Також було вказано на спеціальні норми (винятки із загальних правил КПК та норми, які діють під час воєнного стану), які впливають на допустимість доказів. Недопустимими є також докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією, Законами та ратифікованими міжнародними договорами України. Розглянуто зміст і сферу застосування правила “отруйних плодів” як підстави для визнання похідних доказів недопустимим. Відзначено, що до переліку безумовних підстав для визнання доказів недопустимими у ч. 2 ст. 87 КПК слід включити норму про дотримання права свідка на адвоката, права потерпілого на представника, права осіб, які не володіють мовою судочинства, на перекладача, права на законного представника для неповнолітніх, обмежено чи цілком недієздатних осіб. Доказування підстави для визнання доказів недопустимими через істотні порушення прав людини здійснюється диференційовано: при застосуванні ч. 1 ст. 87 КПК необхідно вказувати, яке право учасника кримінального провадження порушено і в чому проявляється істотність такого порушення. Якщо наявна безумовна підстава для визнання доказів недопустимими (ч. 2-3 ст. 87 КПК), то суду достатньо констатувати відповідне порушення прав, не надаючи окремої оцінки його істотності. Узагальнено тенденції і колізії практики Верхового Суду щодо оцінки допустимості доказів, визнання їх недопустимими у кримінальному провадженні.
Keywords
