Проторицарство? Франкська армована кіннота VIII – X століття у візуальних джерелах

Abstract

Як був озброєний франкський вершник у VIII–X ст. нам загалом ясно. Проте, питання як докдадно воював франкський вершник, і яким саме чином застосовував він своє озброєння в бою, до цього часу залишилося поза увагою дослідників, за одиничними винятками Лінна Вайта, Бернарда Баграха і Гая Хелсолла, проте і тих цікавили скоріше загальні тенденції, аніж конкретні бойові практики. Більшою мірою це повязано з лаконічністю письмових джерел. Проте у студіях над бойовими практиками франків першочергове значення мають саме візуальні джерела, оскільки лише вони подають цілісну і наглядну картину комплексу озброєння вершників, а також застосування цього комплексу в бою. Коли йдеться про наративні джерела доби, дотичні тактичних концепцій франкської кінноти і функціональних особливостей її зброї, слід пам’ятати, що кардинальна більшість текстів VIII–Х ст. виходила з–під пера представників кліру. Останні, мало того, що, зазвичай, не мали бойового вишколу в силу обмежень накладених на стан oratores, так іще для красоти стилю у своїх баталістичних сюжетах постійно відтворювали штампи античного письменства. Тімоті Ройтер зауважив: «натура битви … зазвичай вислизає від читача, який читає ці тексти». Історіографічна дискусія про час появи масової армованої кінноти у війську франків і про те коли і яким чином така кіннота перетворилася у рицарство, є незавершеною. Великою мірою вона відбувається навколо питання актуальності тез, виголошених Ліном Вайтом у 1960 рр. Важливим джерелом аргументації у цих дебатах є візуальний матеріал, котрий використовується що часто то і довільно. Даний текст є спробою систематизації франкської іконографії VIII – X ст. та послідовного її аналізу на предмет зображення там армованої кінноти, її озброєння, спорядження та концепцій і практик його використання. Франкська іконографія VIII – X ст. дозволяє однозначно стверджувати наявність і важливість армованої кінноти уже у війську перших Каролінгів, попри різні погляди сучасних дослідників на її чисельність, а також провідну роль у франкській воєнній культурі, щонайпізніше від другої половини ІХ ст. Кабінетний погляд західних дослідників про неужиточність кінноти під час облог не підтверджується джерельно. Навпаки, і зображення і тексти доби демонструють якнайширше використання кінноти в таких мілітарних акціях перш за все як сили швидкого реагування на ініціативи обложених. Технологічні трансформації в кінному бою йшли повільно. Попри те що стремена фіксуються в Європі з VII ст. Вперше у каролінгському візуальному матеріалі стремена з’являються в другій половині ІХ ст. у мініатюрі з «Житія св. Вандріля». Далі їх зображення є частими проте нерегулярними, тому теорію Лінна Вайта про вирішальну роль впровадження стремена для трансформації каролінгського суспільства VIII – IX ст. і відповідно виникнення таранного бою в цей період, візуальні джерела не підтверджуть. Проте і опозиційну тезу Бернарда Баграха про непопулярність стремен у франків в цей час з огляду на візуальні джерела теж неможливо прийняти. Скоріше за все впровадження стремен і трансформації техніки кінного бою йшло повільно, паралельно із збільшенням якості та кількості поголів’я верхових коней. Зображення кушованого спису з’являється у франкській іконографії від к. ІХ ст. так само регулярно. Мотив вершника із списом утримуваним прямим хватом горизонтально у руці зігнутій у лікті, вперше з’являється в к. ІХ ст. в Золотому Сент– Галленському Псалтирю та Боландійському Прудецнії, в контексті маршу кінних військ та переслідування одним загоном вершників іншого. І там і там помітні стремена, сідла та шпори. Третє зображення кушованого спису на рельєфі саркофагу з Чівіта-Кастелана важко атрибутувати хронологічно точно. По аналогіям із зображеннями коней, посадки вершників та їх спорядження, рельєф можна широко датувати ІХ ст. У каролінгських візуальних пам’ятках Х ст. цей мотив кушованого спису зчитується ще двічі (Кодекс Перізоні, Психомахії св. Лаврентія) у зображеннях облоги, та конвоювання полону. У чотирьох зображеннях бракує ураженого списом противника, тоді як рельєф подає нам мисливську сцену, де кінний мисливець б’є списом дикого кабана. Інтерпретація цих зображень за посередництвом німецьких та італійських фехтувальних трактатів, а також уставу польської кавалерії 1938 р. спонукає до висновку, що знайомство армованої кінноти з технікою кушування спису не передбачає автоматично її здатності до таранного бою. Утримання списа горизонтально під пахвою надавало вершнику можливість до фехтувальних прийомів та шокових ударів древком, наконечником або «крилами», які були ефективними в безпосередньому зіткненні. Безперечним виглядає поширення стремен щонайпізніше від ІХ ст. і як результат – розвиток армованої кінноти та її бойової ефективності у франкському війську. Одні ті ж самі типи і види зброї подані у візуальному матеріалі у використанні як у пішому так і кінному бою. Спеціалізованих типів зброї для таранного бою, як то довгого списа (3,5 м довжини) із гранчастим вістрям, чи шолому із забралом, у візуальних джерелах каролінгської доби не зустрічається. Це спонукає до висновку що функції франкської зброї і відповідно бойові практики її використання в VIII – X ст. були універсальними в пішому та кінному бою. Хоча ототожнення технік кушування спису і таранного удару є помилковим, бойовий кінь та комплекс озброєння вершника, що складався з спису, меча, щита, шолому, металевого прикриття торсу, визначав каролінгзьку та оттонівську армовану кінноту як бойову силу. Цей комплекс спорядження був технологічним підґрунтям, а спільнота його носіїв тим сприятливим середовищем, в якому пізніше виникло рицарство як бойова сила. Франкські мілітарні технології VIII – X ст. та франкська воєнна культура цього періоду в ширшому розумінні цього терміну, послужили технологічною та культурною базою для формування рицарства і рицарської мілітарної технології в майбутньому. Попри очевидне наростаюче значення кінноти у франкському війську та прогресуючі експерименти з техніками володіння списом протягом VIII – X ст., що наглядно доводять як візуальні так і текстові джерела доби, наявний джерельний матеріал не підтверджує побутування таранного бою серед франкських воєнних еліт. Тому про виникнення рицарської мілітарної технології і відповідно рицарства як бойової сили у VIII – X ст. говорити зарано. Проте теза Лінна Вайта про те, що «вікно можливостей» для трансформацій кінного бою і розвитку та поширення озброєння для нього і врешті для росту культурної та політичної ролі фахівців до нього здатних відкрилося саме в цей період у Франкській державі, у світлі візуальних джерел залишається актуальною.

Keywords

• Рицарство, кушований спис, кінний таранний бій, Каролінгські візуальні мистецтва.