Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Jan 2024)

Нормативний зміст права на участь у культурному житті: міжнародно-правовий аспект

  • V.O. Batviniev

DOI
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2023.80.2.42
Journal volume & issue
Vol. 2, no. 80

Abstract

Read online

У статті зосереджено увагу на розкритті складових елементів права на участь у культурному житті. Вказано, що право на участь у культурному житті закріплено в положення низки міжна­родно-правових актів з прав людини(Загальна декларація прав людини 1948 р., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 1966, Конвенція про права дитини 1989 р., Кон­венція про права осіб з інвалідністю 2006 р., Міжнародна конвенція про захист прав усіх трудя- щих-мігрантів та членів їх сімей 1990 р. тощо). Підкреслено, що культурні права є невід’ємною частиною прав людини та, як й інші права, є універсальними, неподільними та взаємозалежни­ми. Акцентовано, що незважаючи на широке закріплення культурних прав, однією з основних причин нехтування такими правами є складність їх визначення. Охарактеризовано підходи щодо визначення терміну «культура». Зазначено, що культура є широкою, інклюзивною концепцією, яка охоплює всі прояви життя людини, як-от: уклади життя, мова, література, музична і пісен­на творчість, система релігій чи вірувань, ритуали, церемонії, мистецтво тощо. Щодо права на «участь» та «прийняття участі» в культурному житті вказано, що воно характеризується трьома взаємопов’язаними компонентами: участь у культурному житті, доступ до культурного життя і внесок у культурне життя. Встановлено, що право на участь у культурному житті також вклю­чає п’ять взаємопов’язаних істотних ознак: наявність, доступність, прийнятність, адаптивність, відповідність. Наявність передбачає, що культурні товари та послуги мають бути доступними для всіх. Доступність включає чотири ключові елементи: недискримінацію, фізичну доступність, економічну доступність та доступність інформації. Прийнятність означає, що держави повинні проводити консультації з залученими окремими особами та громадами, щоб переконатися, що дії щодо захисту культурного різноманіття є прийнятними. Адаптивність передбачає, що держави повинні прийняти гнучкий підхід до культурних прав і поважати культурне розмаїття окремих осіб і громад. Відповідність передбачає реалізацію конкретного права доречним і прийнятним чином відповідно до певного контексту.

Keywords