Тенденції розвитку юрисдикційого імунітету іноземної держави за континентальним правом

Abstract

У статті розглядаються сучасні тенденції правового регулювання відносин по наданню юрисдикційного імунітету іноземній державі у країнах континентальної правової сім’ї. Аналізуються нормативні акти у цій сфері та показана роль судової практики у цьому процесі. Дається порівняльна характеристика застосування концепції обмеженого імунітету у західних державах. Термін «імунітет держави як суб’єкта міжнародного права» означає, що кожна держава не підлягає юрисдикції іншої держави та не підпорядковується ніякій владі (законодавчій, виконавчій чи судовій) іноземної держави. Суверенітет і те, що всі держави рівні, є основою імунітету держави. В Стародавньому Римі використовувалися відомі фрази, щоб визначити рівність держав: «par in parem поп habet imperium», що означає «рівний над рівним не має влади», і «par in parem non habet iurisdictionem», що означає «рівний над рівним не має юрисдикції». Згідно з ідеєю обмеженого імунітету, іноземна держава може мати юрисдикційний імунітет, коли вона виконує акти juris imperii. У тих же випадках держава може бути позиваною в суді як приватна особа, і вона не може розраховувати на імунітет від іноземної юрисдикції, а також на імунітет від арешту майна у порядку забезпечення позову та стягнення майна. На думку прихильників цієї ідеї, основним критерієм для вирішення питання про суверенність дій держави є участь держави в угодах, які зазвичай здійснюються приватними особами та корпораціями, а не кінцева мета цих дій. У цьому випадку практика національних судів повинна враховувати як інтереси держав (безперебійне виконання ними своїх публічних обов’язків), так і інтереси приватних позивачів.

Keywords

• імунітет іноземної держави
• концепція обмеженого імунітету
• конвенція
• судова практика