СПЕЦИФІКА ХУДОЖНЬОГО ЧАСУ В НОВЕЛІ АБСУРДУ

Abstract

У статті автор розглядає художній час як особливий елемент сюжетотворення абсурдист- ської новели. Аналізуючи малу прозу О. Шинкаренка, О. Коцарева, О. Романенка і О. Стусенка, вказує на специфічне застосування метафори у творенні образу часу, а саме — буквальне роз- горнення тропу, що сприяє досягненню абсурдного ефекту. Найуживанішими в новелі абсурду є метафори: «час—гроші», «час—рух», «час—вода» і «час—річ». Автор вказує на алюзійність деяких образів, зокрема зупиненого годинника, що набув абсур- дистського вияву у творчості Д. Хармса. Також вагоме місце у дослідженні займає аналіз сприй- няття відрізків часу персонажами творів і здатність часу відображати (вимірювати) певні процеси, такі як життя, кохання. Окремо автор характеризує час як прийом містифікації читача, що полягає в надмірному використанні часових ознак, які в контексті лише підсилю- ють відчуття абсурдності.

Keywords

• абсурд
• художній час
• новела
• метафора
• метонімія