Синопсис: текст, контекст, медіа (Oct 2021)
Дискусія в Імператорській академії наук (1907 рік) щодо системи правопису «Словаря української мови»
Abstract
Предметом дослідження стала дискусія щодо правописної системи української частини чотиритомного «Словаря української мови» (1907–1909), упорядником і редактором якого був Борис Грінченко. Дискусія виникла в Імператорській академії наук на початку 1907 року з ініціативи академіка Олексія Шахматова. Причина дискусії — відсутність усталеного єдиного правопису для української мови. Хід дискусії та її особливості досліджено за не широко відомими філологічній спільноті архівними матеріалами Імператорської академії наук, які знайшли та систематизували історики Віктор Короткий і Василь Ульяновський. Матеріалами дослідження стали: протокол наради в Імператорській академії наук від 06.01.1907 з питань українського правопису за участю Пилипа Фортунатова (голова), Федора Волкова, Павла Саладилова, Петра Стебницького та Олексія Шахматова; доповідь Петра Стебницького про правописну систему «Словаря», укладеного Борисом Грінченком (06.01.1907); висновок Михайла Грушевського щодо правопису словника (лютий 1907 р.); висновок Бориса Грінченка «К вопросу о правописании украинского языка (для Совещания по поводу украинского правописания в Императорской Академии Наук)» (07.03. 1907); лист Костя Михальчука до Академічної комісії (05.05.1907). Метою цієї статті є висвітлення лінгвістичних, соціолінгвістичних, лінгводидактичних та інших причин, які викликали дискусію щодо правопису окремої частини «Словаря української мови» (1907‒1909) та сприяли виробленню принципів українського правопису. У статті використано описовий метод як основний, окремі елементи зіставного методу та біографічного аналізу. У результаті дослідження зроблено висновок, що нарада з питань правопису для «Словаря української мови» стосувалася вибору системи правопису для української мови в цілому, а не лише для окремої друкованої праці. Саме «Словарь» Бориса Грінченка уперше оприявнив наукову, освітню і практичну потребу у створенні унормованої, уніфікованої української орфографії та її правил. Матеріали наради доводять, що упорядник пішов на добре обміркований компроміс між суто науковим уявленням про етимологічний правопис і практичними, технічними й педагогічними потребами тогочасного суспільства, якому найлегше було би опанувати фонетичний принцип письма. Словник був надрукований з урахуванням зауважень правописної наради. Серед зауважень були й конструктивні. Правописна нарада не винесла рішення самостійно — було враховано думки українських науковців і самого Бориса Грінченка, визнала доцільними деякі принципи орфографії для української мови з метою повною мірою передати її звуковий лад. Опрацьовані матеріали відкривають подальшу перспективу сучасних ґрунтовних досліджень автографів Бориса Грінченка та передруків його текстів із погляду текстології, джерелознавства, історії української лінгвістичної думки, історії української літературної мови і її орфографії.
Keywords
