Дослідження давньої української скульптури в працях фахівців київського кола початку ХХ століття

Abstract

Мета. В сучасній вітчизняній науці про мистецтво набирає актуальності потреба ґрунтовного науково-теоретичного розгляду й узагальнення питання формування системних знань щодо національних форм нашої образотворчості на провідних етапах історичного розвитку. Серед іншого, потребує вивчення доробок науковців у дослідженні вітчизняної творчої спадщини в галузі скульптури Київської Русі та козацьких часів у період становлення наукового мистецтвознавства. Статтю присвячено висвітленню процесу становлення концепції еволюції форм скульптури старокнязівських років та козацької доби в працях фахівців початку ХХ ст. Методологія дослідження базується на комплексному історико-культурному підході, системному методі, синхроністичному аналізі публікацій одного часового проміжку, структурному аналізі. Означена методологія дозволяє розглянути питання поетапного формування наукових поглядів щодо характерних національних відмінностей і напрямку еволюції української пластики названого періоду в більш широкому міжнародному контексті мистецького розвитку. Наукова новизна результатів полягає у визначенні процесу формування об’єктивних уявлень про формально-змістові ознаки, відмінні риси й високий художній рівень пам’яток українського мистецтва скульптури від найдавніших часів до завершення козацької доби на основі аналізу публікацій різного спрямування провідних фахівців кінця ХІХ – ХХ ст.: Д. Айналова, Є. Рєдина, Є. Кузьміна, Ф. Ернста, М. Макаренка, К. Широцького, С. Яремича, В. Модзалевського, Ф. Шміта, присвячених дослідженню цієї галузі давньої української образотворчості і в контексті характеристики загального розвитку образотворчості, і як самостійного предмету дослідження. Висновки. Українська наука про мистецтво початку ХХ ст. досягла беззаперечних успіхів у дослідженні національних форм вітчизняної скульптури давньослов’янських часів, Київської Русі та ХVІІ – ХVІІІ ст. як періоду найвищого розквіту. Розглянутий матеріал засвідчує високий фаховий рівень формування обґрунтованої наукової концепції національної самодостатності давньоукраїнської пластики як вагомої складової загального художнього процесу на різних етапах його розвитку.

Keywords

• скульптура
• різьбарство
• рельєф
• символіка
• національні форми
• візантійська традиція