Неототалітаризм як світоглядний феномен: культурологічний дискурс

Abstract

У статті на основі методології структурного психоаналізу та постструктуралізму здійснюється філософсько-семантичний аналіз феномену неототалітаризму як світоглядної установки на негацію Іншого (домінуючу ідентичність). Діагностування посттоталітарності передбачає диференціацію її класичних та некласичних рис. Класичні принципи нового тоталітаризму виявляються через аналітичну психологію, вони є похідними від культурних архетипів та спираються на досвід першої (етнічний націоналізм) та другої (імперіалізм) хвиль: цілісність як архетип оргії, бінарність як архетип "Ми-Вони", ксенофобія як архетип Чужого, квазірелігійність як архетип Золотого віку, патерналізм як архетип Батька/Матері/влади/держави, романтична концепція культури як гештальту. Некласичні риси неототалітаризму виявляються через структурний психоаналіз мовних практик ("розшивання") і методики деконструкцій, формуються в третій хвилі на основі інформатизації і передбачають використання постмодерних механізмів "рідинної сучасності" (глобальне село, віртуальний тероризм, самоцензура, ідеологічний кітч, популістський елітаризм, Синоптикон як суспільство горизонтального кібер-контролю).

Keywords

• неототалітаризм
• Інший
• деконструкції
• "розшивання"
• гештальт
• глобальне село
• віртуальний тероризм
• Синоптикон
• ідеологічний кітч
• квазірелігійність
• популістський елітаризм