Політичні дослідження (Jul 2021)
Національна безпека незалежної України: осягнення сутності
Abstract
Важливою складовою державотворчого процесу в Україні є діяльність влади з питань гарантування національної безпеки, яка виступає атрибутом незалежності. Правлячими політичними силами в Україні створено необхідну нормативно-правову базу з питань національної безпеки (парламентські постанови, закони, укази глави держави). Процес забезпечення національної безпеки України доцільно розділити на етапи: 1991−2014 р. (імітаційний) та після 2014 р. (сутнісний). Особливостями першого етапу стали широке залучення радянських підходів до формування інституційної основи забезпечення національної безпеки, імітація оборонної активності легітимних збройних формувань, розвиток Воєнної організації держави. Вважалося, що належний рівень воєнної безпеки України є свідченням гарантування національної безпеки в цілому. На початку 2014 р. відбувся крах системи забезпечення національної безпеки України на імітаційній основі, яка не змогла протидіяти російським агресивним планам. Прагнучи перешкодити волі українського народу до європейського майбутнього, Росія окупувала частину території України – Автономну Республіку Крим і місто Севастополь, розв’язала воєнну агресію на Сході України. Початок сутнісного етапу забезпечення національної безпеки України пов’язаний з ініціативним залученням громадянського суспільства до виконання завдань безпекового і оборонного ґатунку. Свідченнями цього стали: швидка організація виникнення добровольчих батальйонів та їх практичне застосування на Сході України; активне формування сил місцевої самооборони; могутній волонтерський рух; розгортання структур інформаційного спротиву пропагандистським впливам противника; імплементація цінностей патріотизму в духовно-культурне життя населення тощо. Суспільною реальністю стала силова реакція громадянського суспільства на виклики й небезпеки, що загрожують самому існуванню незалежної й суверенної України. В Україні відбулося принципове зміщення акцентів у розумінні національної безпеки. Головним суб’єктом її забезпечення стає сектор безпеки та оборони, що поєднує державні органи управління, державні збройні формування та структури громадянського суспільства, зацікавлені у вирішенні безпекових та оборонних завдань. В Україні, яка прагне стати демократичною, відбулася деетатизація безпекової діяльності, чого не спостерігається в авторитарних країнах. Якщо раніше національна безпека трактувалась як стан захищеності національних інтересів, то зараз (з подачі громадянського суспільства) − як стан захищеності національних інтересів та цінностей. Теорія і практика творення національної безпеки України динамічно розвиваються. Предметом наукових досліджень та публічних дискусій є методологічні, інституційні, державно-управлінські, суспільно-компенсаційні аспекти гарантування національної безпеки та обороноздатності. Справа за практичним утіленням їх результатів за провідною участю конституційних державних органів.
