Природоохоронні інституції Вінниччини другої половини 1940-х – початку 1970-х років
Abstract
Метою статті є розгляд питань охорони природи на Вінниччині у другій половині 1940-х на початку 1970-х років. Показано, що в цей період вирішення окресленої проблеми розглядалось як виявлення окремих цінних об’єктів природи, вилучення їх зі сфери господарського використання та цілковита охорона. Методологія дослідження ґрунтується на принципі об’єктивності та історизму, системному підході до вивчення історичних, природоохоронних та соціально-економічних явищ у їх розвитку і взаємозв’язках. Використання методів аналізу та синтезу, проблемно-тематичного, описового та історикохронологічного підходу дозволило оптимально вирішити завдання дослідження. Наукова новизна міститься у системному використанні порівняльного аналізу роботи природоохоронних інституцій в Україні в цілому і на Вінниччині зокрема. Висновки. Встановлено, що охорона природи не була пріоритетним напрямом державної політики в СРСР, але згодом почали впроваджуватися перші природоохоронні заходи. У 1960-х роках на Вінниччині почали з’являтися заповідні зони та заказники, а також розроблялися програми з охорони водних ресурсів і ґрунтів. Проте вплив цих заходів був обмеженим через недостатнє фінансування, відсутність системного підходу та брак екологічної освіти.
Keywords
