Безпосередні та віддалені результати модифікованої операції Росса

Abstract

Мета роботи – представити аналіз власного досвіду виконання операції Росса (ОР) з використанням власної методики – тотального укріплення кореня аорти (total aortic root reinforcement, TARR). Матеріали і методи. Проаналізовано та порівняно безпосередні й віддалені результати 312 ОР за 2005–2023 роки, з яких 202 операції виконані за власною методикою тотального укріплення кореня аорти (TARR) та 110 – за стандартною методикою. Для статистичного опрацювання даних проведено регресійно-кореляційний аналіз, прогностичне моделювання за допомогою покрокової бінарної логістичної регресії, ROC-аналіз, t-test, information value (IV)-тест. Результати. Госпітальна летальність становила 2,2 %, загальна летальність – 3,2 %, показник виживання становив: за 1 рік – 100 %, за 10 років – 98,6 % (95 % довірчий інтервал (ДІ) 97,2–100), за 20 років – 97,8 % (95 % ДІ 95,8–99,7). Госпітальна та загальна летальність пацієнтів при TARR були статистично значущо меншими, ніж при стандартній методиці – відповідно 1 і 4,5 % (р = 0,007) та 1 і 7,3 % (p = 0,0013). Предикторами летальності були: вік пацієнтів (менше ніж 5,75 міс), доопераційне застосування штучної вентиляції легень, операція Росса – Конно та використання стандартної операції Росса. Віддалений період спостереження становив (79,8 ± 52,0) міс (3–208 міс) і стосувався 288 (95,3 %) пацієнтів. Систолічний градієнт на автографті в ранньому післяопераційному періоді статистично значущо зменшився з доопераційного 57,0 мм рт. ст. [36; 72] (6; 177) до 7 мм рт. ст. [4; 11] (3; 19) (р = 0,0023). У віддаленому періоді він становив 8 мм рт. ст. [5; 13] (2; 59). Неоаортальна недостатність у віддаленому періоді спостерігалася: 0–1-го ступеня – у 263 (91,3 %) пацієнтів, 2-го ступеня – у 23 (8 %) пацієнтів, 3-го ступеня і вище – у 2 (0,7 %) пацієнтів. Предикторами розвитку неоаортальної недостатності були: старший вік пацієнтів на момент операції, використання стандартної методики та доопераційна аортальна недостатність. На автографті проведено 3 (1 %) реоперації, свобода від реоперацій на автографті становила 100 %, 98,3 %, 96,2 % через 5, 10 та 15 років після операції. Методика TARR зменшила ризики госпітальної та віддаленої летальності (р = 0,0027; відношення шансів (ВШ) 13,7 [7,56; 24,97]) і розвитку неоаортальної недостатності та необхідності реоперацій (р = 0,002; ВШ 4 [1,020; 19,506]). Висновки. Модифікована операція Росса ефективно розв’язує проблему патології аортального клапана в пацієнтів різного віку, забезпечуючи високі показники виживання та якості життя. Модифікація TARR забезпечує низькі ризики хірургічного етапу, оптимальні гемодинамічні властивості легеневого клапана як протеза аортального клапана, здатність автографта до збільшення розмірів зі збереженням функції, мінімальні ризики розвитку дисфункції автографта.

Keywords

• операція Росса, автографт, аортальний клапан, вроджена вада серця, паліативне втручання