Pitannâ Lìteraturoznavstva (Oct 2022)
Типологія конотативних особливостей гумористичного наративу
Abstract
Артикулюються специфічні маркери гумористичного наративу літературного тексту на базі теорії гумору, зокрема, на таких поняттях, як „інконгруентність” А. Шопенгауера, теорія переваги Т. Гоббса та „вивільнення” З. Фройда. Акцентується важливість рецептивного відгуку на національні критерії жарту, що продукує гумористичний пафос. Крім того, кожна літературна доба має власну специфіку витворення комічного. ХХ століття на фоні епохальних зламів першочергово апелює до іронії. Аналізуються тексти Я. Гашека (1883–1923), Ґ. фон Реццорі (1914–1998) та Ф. Іскандера (1929–2016). Типологічно їх зближує „ефект боке” (розмитість фону), тут „розмитими” постають саме історичні події, фонові для основної проблеми. У незавершеному романі Я. Гашека „Пригоди бравого вояка Швейка” на фоні абсурду війни постає алогічність дій персонажів. Фрагментарність зображуваних подій спершу деформує образ Швейка, акцентуючи на тому, що він – „абсолютний телепень”, удаваний ідіотизм героя іронічно шаржує реальність. У подібний спосіб створюється гумористичний наратив у творі „Торішній сніг” іншого квазі-австрійця – Ґ. фон Реццорі. Ризоматична структура оповіді разом з наративом, уподібненим до дитячої свідомості, утворює комічний ефект рецепції (як і квазі-дитячість Швейка). Для дитячого наративу центральними постають власні переживання, а не історичні події. Подібне дещо інфантильне нівелювання дійсності породжує ситуаційний комізм і в оповіданнях Ф. Іскандера про хлопчика Чіка. Наратором тут постає також дитина, однак автор зберігає критерії дитячого наративу (життєствердний гумористичний пафос, наївність точки зору, ідеалізація, незмінний хронотоп дитинства). Властиві творам досить різних письменників особливості гумору конотативно збігаються у наративних точках. Вони презентують типологічну інконгруентність (невідповідність) засобів комічного у створенні гумористичного наративу.
Keywords
