ГІПЕРОКСАЛУРІЯ У ХВОРИХ НА ПІЄЛОНЕФРИТ: ПОТЕНЦІЙНА РОЛЬ У ПРОГРЕСУВАННІ ХРОНІЧНОЇ ХВОРОБИ НИРОК

Abstract

Мета роботи: порівняти клініко-лабораторні й імунологічні показники хворих на пієлонефрит залежно від наявності гіпероксалурії та визначити її потенційну роль у прогресуванні хронічної хвороби нирок. Матеріали та методи: Нами обстежено 94 жінки, хворих на хронічний пієлонефрит (середній вік 36,9±15,6 років). Залежно від наявності гіпероксалурії пацієнтки були розподілені на ІІ групи: І (n=50) склали жінки з гіпероксалурією (П 450 мкмоль за добу), до ІІ (n=44) увійшли пацієнтки без гіпероксалурії. Результати: Встановлено, що концентрація оксалатів у сечі та їх добова екскреція мали зворотній кореляційний зв’язок зі ШКФ (r=-0,45; р=0,01 та r=- 0,48; р<0,001 відповідно). Достовірний прямий кореляційний зв’язок з гіпероксалурією мали також рівні протеїнурії (r=0,47; р<0,001), фібронектину сечі (r=0,38; р<0,001) та нітритів (r=0,22; р=0,03), підвищення артеріального тиску (r=0,23; р=0,02). Середній рівень ШКФ був достовірно нижчим у пацієнток з гіпероксалурією: 68,9±12,1 проти 81,2±13,6 (р<0,001). Крім того визначено достовірне підвищення рівнів прозапальних цитокінів (ФНП-α й IL-1β) та β2-мікроглобуліну у пацієнток І групи. Висновки: Ми вважаємо, що гіпероксалурія є потенційним фактором ризику прогресування ХХН у хворих на пієлонефрит.

Keywords

• гіпероксалурія, пієлонефрит, хронічна хвороба нирок, швидкість клубочкової фільтрації, цитокіни