Між НКВС і сигуранцою: про причини краху підпілля в окупованій Одесі у 1941-1942 роках

Abstract

У розвідці здійснено дослідження однієї з найбільш утаємничених тем «комуністичного» підпільно-партизанського руху в Одесі під час Другої Світової війни, який був створений і керований органами НКВС. Йдеться про долю одеської «надземно-міської» підпільної групи О. Мельника, яка була частиною спеціального загону НКВС Кузнєцова-Калошина. Ця група з самого початку опинилася «у бездіяльному підпіллі», відмовившись від боротьби проти окупантів, а вже у грудні 1941 р. румунським спецслужбам вдалося її повністю розгромити. Поведінка окремих підпільників після арештів та їхні «заяви» на допитах, які наводяться вперше, яскраво демонструють загальну картину деградації одеського підпільного руху опору, розгубленості, страху та відчаю, небажання боротися, дезертирства та зрадництва. У статті доведено, що підпілля Одеси мало вузьку соціальну базу та не користувалося широкою підтримкою мешканців міста. Аргументовано твердження, що поспіхом створені підпільно-партизанські загони в Одесі не мали необхідної підготовки. Під час формування загонів і груп за адміністративним принципом були проявлені формалізм, хаотичність, поспішність, неякісний відбір, порушення принципу добровільності, розгубленість. В одеських підпільно-партизанських загонах відчувалися: брак зв’язку між підпільними групами, відсутність чітких планів та інформації, слабкість конспірації. Аналіз діяльності групи Мельника дозволив зробити ширші висновки стосовно структури та діяльності усього загону НКВС Кузнєцова-Колошина. З’ясовано, що цей загін став жертвою не тільки зрадництва та відсутності досвіду, але й внутрішньої конкуренції між місцевими та «центральними» структурами НКВС, що призвело до фактичного самознищення підпільно-партизанського руху в Одесі вже у середині 1942 р.

Keywords

• нквс, одеса, сигуранца, розвідники, підпільно-партизанський рух, диверсійна група, зрадники