Синопсис: текст, контекст, медіа (Dec 2022)
Інтелігенти-просвітники в прозі О. Кониського та Б. Грінченка: проблема реалізації
Abstract
У статті проаналізовано прозові твори двох представників української літератури останньої чверті ХІХ ст. — Олександра Кониського і Бориса Грінченка. Закцентовано, що низка їхніх творів, з одного боку, розширюють жанрово-стильові можливості тогочасної української прози, з другого, втілюють намагання в межах реалістичної художньої системи змоделювати бажану суспільну реальність. Усвідомлюючи обмеженість своїх практичних дій, прозаїки покладали на літературу роль серйозного посередника для налагодження комунікації між «старою» і «молодою» інтелігенцією, інтелігенцією і народом. А втім ідеологічна проза була одним із засобів популяризації українства та залучення нових сил до культурно-просвітницького руху. Предмет дослідження — проблемно-ідейна основа аналізованих творів і їх система образів. Об’єкт дослідження — прозові твори О. Кониського та Б. Грінченка, де рушієм сюжету й головною дійовою особою постають представники різночинної української інтелігенції, яких зазвичай називали «нові люди». Мета статті — на прикладі творів представників старшого і молодшого покоління українофілів простежити, чи змінювалися ідеї національного руху та настрої у колі українських громадсько-культурних діячів. Зазначена мета передбачає вирішення таких завдань: окреслити різні періоди народницького руху в Україні в рецепції його багаторічних і активних учасників, проаналізувати підхід до концептування образу «нової людини» як носія нової ідеології та популяризації останньої серед ширших суспільних мас, з’ясувати, наскільки мрії народників кореспондувались із реальністю. У результаті проведеного аналізу шляхом залучення підходів біографічного, історико-літературного, емпіричного методів дослідження вдалося з’ясувати, що завдання, які стояли перед ідеологічною прозою на початку 1870-х років, не втратили своєї актуальності в останнє десятиліття ХІХ ст., оскільки по суті не змінилася внутрішня політика уряду щодо українців. Література, за задумом авторів, могла б програмувати певну соціальну поведінку значної соціальної групи, однак з об’єктивних причин твори із життя інтелігенції були відомі незначній читацькій аудиторії.
Keywords
