Внутрішні та зовнішні «вороги» як засіб консолідації росіян у боротьбі за статус міжнародного лідерства Російської імперії середини ХІХ ст.

Abstract

Мета статті – дослідити роль чинника «загроза ворогів», як певного технологічного інструменту в політиці російських еліт, задля підтримання у суспільстві сталих настроїв «сліпого патріотизму», та використання останнього у геополітичних претензіях на статус «великої держави». Наукова новизна: на документальних джерелах встановлено, що часом впровадження маніпулятивних технологій впливу на свідомість росіян, засобами періодичних видань і літератури – є середина ХІХ ст., й основним спонукачем до «патріотичного гуртування» усіх верств російського суспільства задля повного схвалення політики «рідної влади» стало штучне формування уяви про «життєву небезпеку», через «загрозу ворогів». Висновки. Досвід історії першої половини – середини ХІХ ст. засвідчує, (подібне повторилося також у середині – другій половині ХХ ст.), що значні військові перемоги росіян щоразу спонукали їх до претензій на глобальний геополітичний вплив; і навпаки, за прецеденту значного військового програшу, їхня інтелектуальна еліта вдавалася до самовикриття ганебних національних рис і зізнання у власних імперіалістичних прагненнях. Попри перманентно тяглу суспільно-політичну рису російської дійсності – надмірний рівень централізації влади – в періоди пом’якшення тоталітарного тиску та репресивних розправ завжди зберігалася необхідність підтримувати настрої «єдності та довіри» між владою та народом. Саме в середині ХІХ ст., в час ослаблення авторитету самодержавства (за результатами Кримської війни), було винайдено технологію впливу на російську освічену громадськість, через створення системи так званих «довірених» періодичних видань. А зусиллями останніх досягалася бажана мета – переведення уваги громадськості зі внутрішніх проблем устрою імперії на проблеми «уявних зовнішніх загроз». Організована у періодичних виданнях кампанія маніпулятивно створеного образу «ворогів, що загрожують вітчизні» – швидко зняла усі претензії, висловлювані до імперської влади, й сформувала настрої «патріотичної» готовності згуртуватися з цією ж владою на боротьбу з «оголошеними ворогами». Додатковим каталізатором збудження масових настроїв «сліпого патріотизму» серед росіян слугували також стало культивовані переконання, що імперія та вітчизна – поняття тотожні. Відтак, усі завоювання імперії є невіддільними складовими «російського національного тіла», а їхнє відстоювання в боротьбі – є «святим» обов’язком кожного «патріота».

Keywords

• кримська війна, лібералізм у політиці, польська проблема, російська публіцистика, імперія-вітчизна, «вороги вітчизни»