Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Apr 2024)
Місце судового правозастосування у процесі реалізації норм права (на прикладі правозастосовчої діяльності адміністративних судів та судів, до компетенції яких віднесено розгляд справ про адміністративні правопорушення)
Abstract
У статті дискутуються питання характеристики судового застосування норм права як стадії реалізації цих норм. Зазначається, що судове правозастосування ані в адміністративному судочинстві, ані у процесі розгляду судом справ про адміністративні правопорушення не може розпочинати процес реалізації правових норм. В першому випадку звернення до адміністративного суду відбувається як елемент захисту прав певного суб’єкта, тобто дії для реалізації належного їй права вже здійснювались цим суб’єктом і з якихось причин (найчастіше – з причин їх порушення суб’єктами владних повноважень) не були реалізовані та потребують втручання судової гілки влади. У другому випадку (в адміністративно-деліктних провадженнях) участь суду також є продовженням певних відносин, які вже виникли (коли були порушені заборони) і потребують реакції держави. В обох випадках судове застосування також і не завершує процес правореалізації, адже передбачаються ще подальші дії (добровільні або примусові) з виконання судових рішень. Дослідивши наукові погляди на стадійність реалізації правових норм, автор пропонує спрощену її модель (щодо судового правозастосування в порядку адміністративного судочинства), в якій судове застосування може поставати як друга стадія процесу реалізації правових норм (перша – невдала (через перепони чи будь-які інші причини) спроба реалізації у формах «виконання», «використання» чи «дотримання», друга – звернення до адміністративного суду та дії останнього із судового застосування). Висловлюється авторська позиція щодо обов’язковості чи факультативності судового правозастосування як стадії правореалізації. Зазначається, що правозастосовча діяльність адміністративного суду не може бути визнана обов’язковою стадією з позиції ініціативи її початку, адже закріплене право на судовий захист може бути не реалізовано суб’єктами приватного права. Натомість у разі наявності такого звернення до суду за захистом – його розгляд є обов’язковим. Судове правозастосування є обов’язковим у випадках необхідності захисту інтересів держави та підтримання правопорядку. Зокрема у випадку скоєння адміністративного правопорушення, розгляд якого віднесено до компетенції суду, судове правозастосування є обов’язковим, якщо для його здійснення є всі необхідні умови. Дискутується положення про незацікавленість правозастосовувачів у кінцевих результатах свого правозастосування стосовно судового правозастосування, зважаючи на особливість правозастосовувача – суд, який як представник судової гілки влади, що є однією з гілок державної влади, має певний опосередкований інтерес щодо результатів свого правозастосування (зацікавленість з позиції глобального інтересу – забезпечення дії справедливості).
Keywords
