Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Nov 2024)

Судові гарантії прав людини в конституційних актах Великобританії

  • I. O. Patalakha

DOI
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2024.85.1.30
Journal volume & issue
Vol. 1, no. 85

Abstract

Read online

Автор на основі аналізу змісту конкретних положень конституційних актів, що мають безпосереднє відношення до діяльності суду (Великої Хартії Вольностей (Magna Carta), Habeas Corpus Aсt, Біллю про права) дійшов висновку про їх винятково важливу роль у процесі утвердження та практичної реалізації ідеї справедливого суду спочатку в Англії, а згодом і в інших державах, орієнтованих на демократичні цінності. Обґрунтовано, що Велика Хартія Вольностей, як конституційний акт договірної правотворчості, закріпила юридичні гарантії прав переважно представників англійської аристократії, що слугували виявом обмеження королівської влади, а саме: обов’язкові вимоги до кандидатів на посаду судді (знання закону королівства і бажання сумлінно виконувати його); виключне право королівських судів здійснювати судочинство у справах, підсудних короні; забезпечення реалізації принципу недоторканності суддів; імперативну вимогу дотримання строків судочинства, що необхідні для процесуального оформлення судових рішень; недопущення свавільного звинувачення людей у вчиненні правопорушень та заборону ордалій як елементу інквізиційного процесу, що набув поширення в епоху Середньовіччя. Доведено, що ухвалення Парламентом Англії в 1679 р. Habeas Corpus Aсt ознаменувало новий етап у захисті прав підданих англійського монарха від необґрунтованого кримінального переслідування. На відміну від Великої Хартії Вольностей, що гарантувала окремі привілеї для аристократії, процедура Habeas Corpus виявилася дієвою юридичною гарантією захисту прав усіх підданих короля, в межах якої кожному надавалась можливість ініціювати перевірку судом законності й обґрунтованості підстав ув’язнення. Аргументовано, що ефективність цієї процедури забезпечувалась штрафними санкціями для суддів у разі їх необґрунтованої відмови ухвалити наказ Habeas Corpus, а також чиновників, які нехтували таким наказом. Обґрунтовано, що згодом ця процедура була імплементована в законодавство багатьох держав світу, чим довела свою життєздатність та ефективність як важлива юридична гарантія судового захисту прав людини. Аргументовано, що Білль про права 1689 р. встановив межі влади англійського короля, визначив права Парламенту, а також закріпив юридичні гарантії, покликані запобігти порушенню прав людини з боку суду та створив необхідні умови для здійснення кримінального правосуддя.

Keywords