Український Стамбул: українська еміграція на берегах Босфору у контексті діяльності «Стамбульської платформи» (1929-1935 рр.)

Abstract

У статті досліджується тема Українського Стамбулу міжвоєнного періоду 1929-1935 рр. Окреслено життєві історії та багатогранну спадщину української еміграції – людей, що творили не лише власне тогочасне сьогодення та побут, але й майбутнє своєї бездержавної нації: плекали історичну культурну та політичну тяглість українсько-турецьких взаємин; намагалися здобути автокефалію для Православної української церкви та виборювали українську державність. Дослідниця піддає сумніву винятковість і всеосяжність традиційних для російської історіографії означень, як-то «російська білоеміграція» та «Російський Ісход», якими без винятку й урахування історичних реалій маркуються всі емігранти, що прибули на евакуаційних кораблях під час так званих врангелівської та денікінської евакуацій. Так, наприклад, у складі емігрантів «врангелівської» хвилі еміграції до берегів Босфору відбув майбутній засновник Комітету порятунку України у Стамбулі О. Адіяссєвіч, майбутній заступник В. Мурського, М. Забелло та багато інших етнічних українців. У 1929 р. до Стамбулу із родиною прибуває глава ДЦ УНР в екзилі В. Мурський. Він, не дивлячись на низку перепон, намагався досить успішно провадити розвідувальну, представницьку, громадську, антирадянську просвітницьку роботу у Туреччині та на Близькому Сході. Зроблена спроба довести, що так звана «російська біла еміграція» була представлена й іншими народами, зокрема етнічними українцями, яких зарубіжні дослідники, керуючись проросійськими наративами, безпідставно зводять до загального терміну «беязрус» – «білі росіяни».

Keywords

• український стамбул міжвоєнного періоду, стамбульська платформа, українська політична еміграція, українські екзильні спецслужби, державний центр унр в екзилі