ПРАВО НА ВОЛЮ ТА ЗЕМЛЮ: ГАРАНТІЇ ЗАХИСТУ В НАЦІОНАЛЬНИХ І МІЖНАРОДНО-ПРАВОВИХ ІНСТИТУЦІЙНИХ МЕХАНІЗМАХ

Abstract

У статті розкриті проблеми забезпечення юридичної визначеності та розвитку інтегративних засад правової держави з урахуванням міжнародних правових стандартів та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, подані пропозиції щодо забезпечення права на волю та землю, запропоновані концептуальні моделі конституційних норм. Воля та земля є головними складовими української національної ідеї, інтегративними засадами правової держави, найбільш фундаментальними засадами державотворення. У доктрині волі варто виокремити такі її структурні міжгалузеві чи суто галузеві ідеї-принципи як: свобода вільно і гідно жити та не бути поневоленим; особиста недоторканність; свобода робити все, що не заборонено законом; недопустимість позазаконного примусу; недоторканність приватного життя, право на вільнодумство; право на вільну творчу діяльність. Земля та воля дані людям на засадах природнього права. Земля не може бути товаром, оскільки вона не створена товаровиробником і не може мати собівартості. Її як і свободу не можна втрачати чи продавати. Земля – це унікальний скарб усього суспільства, який може бути не тільки засобом організації земельного господарства, а й певним гарантом суверенітету держави та волі народу.

Keywords

• земля
• воля
• прецедент
• юридична визначеність
• верховенство права