Вісник НЮУ імені Ярослава Мудрого: Серія: Філософія, філософія права, політологія, соціологія (Jun 2018)
КОНЦЕПТ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ
Abstract
В статті обґрунтовується наукова гіпотеза, що сучасний світовий політичний процес є консолідованою політичною діяльністю всіх учасників міжнародних від- носин в умовах реальних глобалізаційних зрушень. В дослідницькій парадигмі «світ- політики» цей процес представлений як функція гетерогенної мегасистеми, якій властиві політична, економічна і ціннісна неоднорідність елементів на ґрунті не- стійкої діалектичної взаємодії. Процеси світової політики в умовах глобалізації характеризуються новими трендами – глобальною конкуренцією світових «центрів впливу» та інших суб’єктів- гравців глобальної політики; і водночас, але й поєднанням зусиль людства у подо- ланні глобальних проблем буття. Праксеологію світового політичного процесу розкриває сукупна діяльність áкторів світової політики і суб’єктів міжнародного права – держав та їх урядів, міжурядових союзів і неурядових світових організацій. Розуміння суті й трендів глобалізації пов’язане зі створенням нових транснаціо- нальних систем і форматів (в економіці, фінансах, політиці, науці, інформації т.і.), що забезпечує домінування капіталу й інформаційної свободи над національними інтересами, особливо в пулі т.зв. «незахідних» країн. Політична особливість глоба- лізації – це очевидне послаблення чи скорочення суверенітету національних держав. Але більш домінантними стали проблеми зміцнення глобальної безпеки перед ви- кликами міжнародного тероризму, та спроби усунення феномену війни з життя людства. Глобальні проблеми світового розвитку переважно вирішуються т.зв. «клубами» світ-політики і світ-економіки – G7 і G20, ЄС, а також Давоським Фо- румом, ШОС, БРІКС та ін. Цей формат не дуже обтяжений юридично, і дозволяє світовим áкторам виробляти механізми «балансу інтересів» та консолідації держав щодо протистояння глобальним викликам сучасності. Світовому політичному процесу діалектично властива певна турбулентність розвитку і дія суперечливих тенденцій: консолідації й дезінтеграції. Перша – про- являє себе у формуванні масиву світових продуктивних сил, інтернаціоналізації економічної діяльності, у стрімкому розвитку НТР, в осучасненні сфер інформати- зації та управління відносно глобальних впливів, у поступовій демократизації по- літики. Тенденція дезінтеграції позначає відцентрові процеси, обумовлені одночас- ним існуванням на планеті народів і країн, що перебувають на різних стадіях циві- лізаційного розвитку. Але з поч. ХХІ ст. вектори світового політичного процесу постійно мігрують і змінюються. Обрання стратегічної лінії розвитку держави цілком залежить від політичної волі еліти та народу; цей вибір – довгостроковий «геополітичний проект» країни. Національна геостратегія передбачає нейтралізацію руйнівних для держави на- слідків від зовнішніх і внутрішніх викликів з боку багатомірного світового просто- ру. Сучасна Україна, зміцнюючи свої національні інтереси і національну безпеку, обрала геостратегію євроінтеграції, що передбачає – плюралістичну демократію, правову державу, лібералізацію економіки, сильне громадянське суспільство, євро- пейські цінності, вільні мас-медіа, консенсус у зовнішній політиці тощо. Її страте- гічні цілі – відкрита політика демократичних реформ, боротьба з корупцією та олігархією, інформаційна свобода, розвиток економічної, політико-правової, техні- ко-комунікаційної та гуманітарної співпраці з Євросоюзом. Таким чином, провідним критерієм прогресу в світовій політиці стає рух на- родів і держав шляхом демократизації («четверта хвиля» модернізації); а майбут- ній зміст світового політичного процесу, що розгортається на глобальному рівні, залежить від практик державно-політичних інститутів, міжнародних організацій, великих соціальних спільнот і впливових політиків, які мають міжнародний авто- ритет.
Keywords
