НОВІТНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ РОМАН У ВИМІРАХ ЖАНРУ
Abstract
Розглядаються здобутки новітнього українського роману останнього десятиліття. З урахуванням дослідницьких тенденцій визначено основні напрями його розвитку – запозичення прийомів і засобів масової літератури, розвиток прози за трьома векторами – постмодерністським, неомодерністським, неонародницьким, зміну стильової парадигми із постмодерністської на постпостмодерністську. Зауважено, що постмодерністська стильова парадигма відходить у минуле, залишаються окремі її прояви у творах Ю. Андруховича ("Коханці Юстиції", "Радіо ніч"), В. Рафєєнка ("Мондегрін"). Проаналізовано строкату жанрову картину, яка складається із традиційних форм і їхніх модифікацій, зокрема, роману історичного (Ю. Винничук "Танго смерті", Таня Малярчук "Забуття", Наталка Сняданко "Охайні прописи ерцгерцога Вільгельма", Марія Матіос "Букова земля", Марина Гримич "Клавка"), родинного ("Вільний світ" Т. Бєлімової, "Соло для Соломії", "Країна гіркої ніжності" В. Лиса, роману-антиутопії (твори Ю. Щербака, Я. Мельника, О. Чупи, А. Чапая, І. Павлюка), біографічного (М. Слабошпицький, Ірен Роздобудько, І. Корсак). У творах постпостмодерністського звучання спостерігається антропологічний поворот, коли людина та її життя набувають основного художнього виміру, навіть у романі історичному, у якому приватна історія стає трампліном для художнього осмислення екзистенційних проблем. Відзначено і появу нових жанрових різновидів – романівпсихобіографій (С. Процюк), психотрилерів (О. Михед, А. Любка), технотрилерів (Макс Кідрук, П. Коробчук), ретродетективів (А. Кокотюха, В. Івченко, Б. Коломійчук), нуару (І. Павлюк).
