Idei (Dec 2013)
Імітації пострадянського мегаполісу: симулякри і гіперреальність
Abstract
Сучасні мегаполіси концентрують основні цивілізаційні ресурси і проекти, але велике місто – це не тільки «конструкторське бюро», але й, насамперед – люди, їхнє світосприйняття і життєві стратегії. Дослідження природи людини мегаполісу, специфіки її комунікації з світом міста – актуальнефілософсько-антропологічне завдання, адже саме людина міста – головний соціальний актор сучасності. Особливу трансформацію зазнають сьогодні пострадянські міста в атмосфері деідеологізації, нарощуванні культу споживання, невпевненості у завтрашньому дні, загальної нестабільності. Очевидним є й такий парадокс світосприйняття городян, як «ілюзорність» буття. Це пояснюється знеціненням багатьох базових етичних сфер життя, заміною їх імітаціями, симулякрами під диктатом комерціалізації життя. Симулякри трактуються як «продукти» імітаційного процесу в міському «суспільстві спектаклю», що створюють гіперреальність, спотворює природу людини і порушує гармонію її духовно-душевного і фізичного стану. Найбільш типові імітації: імітації любові, пасіонарності, спілкування, багатства і злиднів. Поверхневе спілкування, інтенсивний темпоритм міста, пріоритет матеріального над духовним, бажання швидких задоволень створюють псевдо-зразки любовних відносин, підтримувані в медійному просторі і мас -культурі. Наслідок цього – екзистенціальне вихолощення, самотність у натовпі. Поспіх, навішування ярликів і рефлексивні реакції, «селекція» оточення породжують симулякр спілкування. Культ споживання призводить до імітації пасіонарності: постановочний характер дискурсів соціальної активності зводить нанівець істинні громадянські почуття і дії соціального протесту. Очевидним є і симулякр влади в збочених імітаціями соціальних інститутах, демонстрація псевдобогатства і псевдоніщети. Позбавлення від симулякрів лежить через актуалізацію особистості, розвиток творчого початку, суспільне перевлаштування
