Історія та перспективи відновлення Микільської парафії села Вовкодаєве Новоайдарського району Луганської області

Abstract

У статті здійснено спробу дослідити історію заснування та перспективи розвитку Микільської парафії селища Вовкодаєве Новоайдарського району Луганської області. Наведено біографічні відомості щодо останнього багатолітнього настоятеля вовкодаївської громади – репресованого священика Митрофана Таранського. Розглянуто обставини інституалізації Православної Церкви на Старобільщині, зокрема місцевої єпархії обновленської Української Синодальної Церкви, а також події довкола закриття храму села Вовкодаєво на тлі загальної реалізації антирелігійної політики радянського партійного керівництва та ліквідації структур відособлених реформаційних православних конфесій на Луганщині 1930-х рр. З’ясовано обставини повернення експропрійованої будівлі Микільського храму відновленій громаді у складі Лугансько-Старобільської єпархії УПЦ Київського Патріархату на початку 2000-х рр. Визначено можливі шляхи реконструкції храмової споруди та запропоновано стратегію фактичного відновлення діяльності парафії. Доведено, що за обмежених наявних ресурсів відновлення діяльності громади та ревіталізація храмової будівлі можливі лише за умови створення на її місці монастиря – паломницького центру, що, у свою чергу, також дозволить здійснювати ефективну місіонерську діяльність серед місцевих представників дисидентських православних громад. Проаналізовано історію розвитку православного чернецтва та досвід формування мережі монастирів на місці історичних церков на території Луганської області.

Keywords

• православ’я, вовкодаєво, микільський храм, монастир, чернецтво, місіонерська діяльність