Сучасне мистецтво (Dec 2019)
Перформанс в культурі та мистецтві 1950–2010-х років. Плинність форм і змістів
Abstract
Стаття присвячена проблематиці перформансу як прояву акціонізму у мистецтві. Вона є продовженням тексту «Гепенінг і його місце на мапі термінологічної системи акціонізму» [9]. У тексті досліджені притаманні перформансу особливості поетики, естетики й художніх засобів. Автор простежує зміни форми й сутності перформансу у період 1950–2010-х років і відповідні метаморфози у вербальних його визначеннях. Специфіка перформансу — у персональному спонтанному авторському жесті, що має соціальне і комунікативне значення. Під його впливом змінилося розуміння та режим сприйняття мистецького твору. Перформанс сформувався як явище у сучасному його розумінні протягом 1950-х років, а отримав назву та вербальне визначення тільки протягом 1970-х. Проте вже у 1980- х суттєво змінив свою форму й семантику, що призвело до нових вербальних визначень в текстах дослідників. Після чергових метаморфоз у 1990-х роках явище тільки умовно можна було називати перформансом. Більшість дослідників почали застосовувати вислів «перформативні практики», а в цьому тексті обґрунтовується назва «акціонізм видовищності» та пропонується класифікація його проявів: загальна (інтегральна) видовищність є тією реальністю, на тлі якої існує «акціонізм видовищності». Прояви останнього різняться за ознаками масовості чи індивідуальності, за спрямуванням до різних аудиторій і за виміром функціональності. Це «авторська видовищність» соціальних активістів і дисидентів, «фахова видовищність» політтехнологів, колективна «ігрова видовищність», що пропонується у флешмобах. Загальна видовищність набуває все більшого значення в культурі й комунікації, вона поступово витісняє всі інші форми й шляхи комунікації, перетворюється на самостійну аудіовізуальну універсальну «мову» з ознаками чуттєвості й алогічності. Акціонізм видовищності виробляє нові ефективні форми комунікації, які потім використовуються в усіх сферах індивідуального чи масового (через медіа) спілкування. Переважно це візуальні чи аудіовізуальні форми комунікації, що сприяє їхній переконливості серед народів різних країн. Акціонізм видовищності сприяє формуванню громадської думки щодо ситуації загальної видовищності і сприяє адаптації людей до цієї нової реальності ХХІ століття. У роботі міститься стислий огляд розвитку перформанса в Україні.
Keywords
