Культура і мистецтво у сучасному світі (Jul 2020)

ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРОФЕСІЙНОМУ ТЕАТРІ (КРІЗЬ ПРИЗМУ ДІЯЛЬНОСТІ ВИЗНАЧНИХ ТЕАТРАЛЬНИХ МИТЦІВ)

  • Катерина Вікторівна Матвєєва

DOI
https://doi.org/10.31866/2410-1915.21.2020.208257
Journal volume & issue
no. 21

Abstract

Read online

Метою статті є аналіз спадкоємності традицій в українському драматичному театрі, її прояву у творчості видатних діячів театру та вивчення мистецьких явищ, що віддзеркалюють національну спадщину театральної культури України. З цією метою та для обґрунтування необхідності поєднання майстерності, новаторства і традицій для оновлення культури суспільства було використано методи аналізу та синтезу, міждисциплінарний підхід та принцип історизму. Наукова новизна полягає в тому, що розвиток національного театру проаналізовано з огляду культурних традицій, досліджено їх вплив на творчість провідних театральних діячів та виявлено основні принципи та традиції виконавського мистецтва. Висновки. З’ясовано, що українським митцям, незважаючи на імперський тиск, вдалося у 80–90-х роках ХІХ ст. добитися можливості ставити вистави українською мовою, хоча й із певними обмеженнями, а згодом організувати «театр корифеїв». І саме від цього періоду починає формуватися національна традиція у професійному театрі. Визначено, що завдяки підтримці Марії Заньковецької та діяльності Гната Хоткевича був заснований Гуцульський театр, в основу якого покладено народну творчість та поєднання культурних традицій із театральним мистецтвом того часу. Показано, що успіх творчих пошуків та експериментів театральних діячів 1920–1930-х років, який яскраво простежується у діяльності Леся Курбаса і Гната Юри та визначається як новий етап розвитку українського драматичного театру, відбувся внаслідок синтезу традиції сценічної школи «театру корифеїв» із новаторськими методиками і техніками виконавської майстерності. У подальшому Сергію Данченку вдалося вивести національне театральне мистецтво на новий рівень. На особливу увагу заслуговує експериментальний пошук Богдана Ступки – відкриття Театру у фойє, а згодом Камерної сцени в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка, що створило нові сучасні можливості комунікації з глядачем, сприяло розкриттю потенціалу так званої «малої сцени». Сюжетний та сенсово-творчий ряд якнайбільше тяжіє до поетичного вислову. Доведено, що тільки поєднання майстерності, новаторства і традицій може дати якісний результат – вистави наповнені глибоким змістом, пробуджують думку, емоційно об’єднують глядачів, насичені і цікаві для перегляду. Поява ж нових елементів дає поштовх розвитку українського театру та оновлює культуру суспільства.

Keywords