Характеристика шлункової секреції після кріоденервації шлунка та застосування кріоекстракту плаценти

Abstract

Проблематика. Пептична виразка шлунка належить до числа найпоширеніших захворювань шлунково-кишкового тракту в усьому світі. Одним із методів лікування вказаної патології є стовбурова кріоденервація шлунка (СКШ), особливістю якої є збереження регенеративного потенціалу n. vagus. Серед сучасних засобів, здатних стимулювати процеси регенерації, нашу увагу привернув кріоконсервований екстракт плаценти (КЕП). Мета. Охарактеризувати стан шлункової секреції після кріоденервації шлунка та застосування кріо­екстракту плаценти. Методика реалізації. СКШ виконували шляхом кріовливу на передній та задній стовбури черевного відділу n. vagus. Шлункову секрецію досліджували за методикою H.A. Shay. Результати. На 30-й день після СКШ у щурів відзначалось статистично вірогідне (р < 0,001) зниження загальної кислотності шлункового соку на 33,7 % та зниження (р < 0,01) рівня вільної кислотності відносно показників інтактних тварин. Введення КЕП після СКШ привело до статистично вірогідно (р < 0,001) зниження загальної кислотності на 24,2 % та статистично вірогідного (р < 0,001) зниження рівня вільної кислотності на 48,7 % порівняно з показниками інтактних щурів. Це зумовило статистично вірогідне (р < 0,001) зниження співвідношення “вільна/зв’язана кислотність” порівняно з показником інтактних тварин (1,4 ± 0,03 ум. од.), що перевищувало аналогічне співвідношення як на тлі застосування езомепразолу, так і після СКШ. Висновки. Застосування КЕП сприяло частковій регенерації n. vagus, на що вказувало зростання рівня загальної кислотності до 104,1 ± 4,7 ум. од. і статистично вірогідне (р < 0,001) зниження співвідношення “вільна/зв’язана кислотність” порівняно з показником інтактних тварин.

Keywords

• шлункова секреція
• кислотність шлункового соку
• стовбурова кріоденервація шлунка
• кріоконсервування