Православне облаштування Почаївської лаври у другій третині ХІХ ст.

Abstract

Анотація. Низка імператорських указів 1820-х рр., якими наказувалося створити Греко-уніатську духовну колегію та відповідні консисторії, сприяла поширенню самодержавно-синодальної системи управління й встановленню контролю над церковними інституціями греко-уніатів на приєднаних територіях Правобережної України. Відтак Греко-уніатську церкву було переведено у режим очікування сприятливих для уряду підстав стрімкої локалізації її діяльності. Звинувачення василіан у підтримці польського листопадового повстання 1830 – 1831 рр. уможливило ліквідацію ЧСВВ та більшості монастирів. Передача у 1831 р. Почаївського монастиря у власність православного духовенства було етапною подією на шляху ліквідації Греко-уніатської церкви і встановлення православної моноконфесійності російського зразка. На основі архівних документів підтверджено політичну мотивацію указу імператора про вилучення у василіан Почаївського монастиря з усім його майном і капіталами. Переведення в розряд монастирів 1-го класу і надання статусу лаври вказували на її особливу роль у зміцненні позицій самодержавства у західному регіоні Російської імперії. У розпорядженнях Святійшого Синоду окреслено ключові завдання забезпечення життєдіяльності лаври як православного релігійного центру: запровадження безперервних богослужінь, посилення персонального складу насельників, розмежування духовних обов’язків, з’ясування належності друкарні. Проте втримати встановлений василіанами ритм богослужбової та фінансово-господарської діяльності виявилося складним завданням, розв’язання яких вимагало десятка років наполегливої праці. З метою проведення швидких змін в обителі рішення приймалися імператором та вищим урядовим керівництвом, на місцевому рівні залучалися владні установи, що вимагало узгодженості дій усіх суб’єктів процесу.

Keywords

• Почаївська лавра
• Греко-уніатська церква
• Греко-російська церква
• Почаївська типографія
• Святійший синод