Правове регулювання протидії викрадання дітей у міжнародному сімейному праві

Abstract

Зобов’язання держав, відповідно до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, здійснити негайне повернення дитини не завжди виконується ефективно з огляду на процесуальні дефекти Конвенції [1], що підтверджується практикою її застосування на міжнародному рівні. На основі аналізу ухвал Європейського суду з прав людини досліджуються деякі процесуальні прогалини Гаазької Конвенції 1980 р. [4] та пропонуються способи їх вирішення. На сьогоднішній день, в умовах війни, вирішення питання щодо викрадення дітей є нагальною необхідністю не лише в Україні, а в багатьох європейських країнах. З кожним роком статистика злочинів по викраданню дітей зростає в усіх країнах світу. Проблематика невиконання рішення іноземних судів країнами становить одну з найбільших проблем сьогодення. Для виконання зобов’язань, що покладаються Конвенцією 1980 року, держави зобов’язані створити компетентні органи та ухвалити відповідне нормам Конвенції законодавство. Актуалізація прав дитини в сучасному світі стає одним із ключових завдань кожної країни. Застосування міжнародних документів, що регулюють процесуальні питання транскордонного викрадення дитини в країнах Європейського Союзу, як приклад для інших країн. Регулювання ситуації, що спровокувала міжнародне викрадення дітей також нормами міжнародного процесуального права як додатковий комплекс заходів, спрямований на найшвидше повернення дитини до її звичайного життя, спрощена та скорочена процедура отримання status quo. У світі склалася виключна думка, що за відсутності злочинів, пов’язаних з викраденням чи торгівлею дітьми, відносини щодо повернення дітей мають регулюватися лише на міжнародному рівні шляхом укладення міжнародних договорів.

Keywords

• Конвенція про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей
• повернення дитини
• виконання рішення суду
• Європейський суд з прав людини