ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ ДЖОНА МІЛТОНА У ПОТРАКТУВАННІ ГАРОЛЬДА БЛУМА: PRO ET CONTRA
Abstract
Вступ. Занепад гуманітаристики, спричинений, серед іншого, прагматикою прочитання текстів, спонукав Гарольда Блума до написання ґрунтовної роботи "Західний канон: книги на тлі епох". Автор дискутує про поняття Канону та наводить багато факторів, які детермінують входження певного письменника до списку канонічних. Блум розбудовує концепт Західного канону навколо Вільяма Шекспіра, якого вважає нерозривно пов'язаним із широкою парадигмою наступних йому текстів та авторів. Актуальність статті полягає у потребі формування критичного ставлення до усталених авторитетів, домінуючої у суспільстві думки, випрацюванні власної позиції, зокрема, під час з'ясування тих критеріїв, що амбівалентно маркують Добро і Зло в умовах політичної, ідеологічної боротьби чи війни. Про це сказав сам Мілтон: "Дух сам у собі спроможен / Творити з Раю Пекло, з Пекла – Рай". Стаття має на меті дослідити трактування "Утраченого раю" Джона Мілтона Гарольдом Блумом у "Західному каноні" та ставить такі завдання як: дослідження зв'язку Мілтона з Шекспіром, висвітлення / з'ясування основних думок Блума щодо центральної постаті поеми Мілтона – Сатани, висвітлення аналітичних рефлексій стосовно концепції Блума, а також з'ясування семантичних втрат і здобутків в українському перекладі поеми О. В. Жомніра. Методи. Дослідження здійснене з використанням культурно-історичного, біографічного, міфопоетичного, порівняльно-історичного та рецептивного методів. Результати. Встановлено, що Гарольд Блум, наводячи переконливі аргументи на користь канонічності Джона Мілтона в англійській літературі, окреслює історичний контекст, який пов'язує Мілтона та Шекспіра та зумовлює істотний вплив останнього на першого. "Західний канон" дозволяє по-новому побачити образ Сатани, прослідкувати в ньому шекспірівську за стилем еволюцію характеру, встановити чітку ієрархію вагомості персонажів у поемі, а також визначити ставлення самого Джона Мілтона, поета-пуританина, до цього героя. Висновки. Гарольд Блум надмірно акцентує увагу на попередниках "поета" й відповідно "страху впливу". Діалектика генерацій, за Блумом, є перманентною, як і процес інтерпретації. Відтак для Блума оригінальність поета полягає, на наш погляд, у тому, що він втратив у зіставленні з "батьком" або здобув, здолавши його. Тому-то настільки важливе для Блума контекстуальне зіставлення Мілтона із його попередником – Шекспіром.
