Українське Pелігієзнавство (Sep 2020)
Раціоналізм та фідеїзм в дискурсі українського протестантизму
Abstract
У статті аналізується форми раціоналізму та фідеїзму, які пропонуються українськими протестантськими теологами на початку XXI століття. Доводиться, що ці форми раціоналізму та фідеїзму стали можливими завдяки подоланню антиінтелектуалізму, який був властивим для протестантизму у радянські часи. Протистояння тенденцій до раціоналізму та фідеїзму пов’язане з позиціонуванням українських протестантів у часи постмодерну. Прихильники раціоналізму де-факто пропонують реконструювати модерний релігійний світогляд, наново синтезуючи елементи ліберальних та фундаменталістичних концепцій. Дослідження показує, що надії на відновлення модерного світогляду в умовах викликів початку XXI століття містять у собі елементи утопізму. Прихильники фідеїзму пропонують повністю враховувати реальний стан речей у добу постмодернізму та визнати неможливість для християн використовувати модерний раціоналізм у всіх його різновидах. При цьому особливого значення набуває віра як вираз особистих відносин святого народу з Богом. Український протестантський раціоналізм у статті проаналізовано на прикладі творчості Сергія Головіна як найбільш послідовного виразника цього світоглядного напрямку. Доведено, що його ідеї залежать від концепцій Нормана Гайслера, видатного протестантського богослова. Головін, наслідуючи Гайслера, вважає, що християнський світогляд має бути завершальною надбудовою над фундаментом класичного логічного раціоналізму та онтології сущого. Така логіка походить від класичного томізму. Раціоналізм Головіна є раціоналізмом формальної логіки. Першою контроверсійною пропозицією у Головіна є редукція тих парадоксів та суперечностей, які містяться у Біблії. Така редукція суперечить біблеїстиці початку XXI століття, а тому вже не може бути переконливою для професійних богословів. Для простих віруючих ця редукція є малозрозумілою раціоналізацією образу Бога, який вони мають при читанні Писання. Другою контроверсійною пропозицією є навернення людей спочатку до логічної раціональності як світоглядного фундаменту людяності, а потім вже їх звернення до християнства. Така пропозиція багато у чому є застарілою, оскільки вже у XX столітті стало очевидним, що сама по собі раціональність може бути інструментом будь-якого світогляду та не забезпечує збереження чи реабілітації людяності. Автор доводить, за допомогою порівняння з богословськими практиками відновлення людяності через етику прийняття іншого, що відновлення людяності можливе через звернення до потенціалу екзистенціалістичної духовності, теології міжособистістного спілкування та інших практичних стратегій християнського богослов’я. Найбільшим недоліком раціоналізму Сергія Головіна є пропозиція побудови його власного «наукового креаціонізму», який заперечує основні наукові теорії сучасності. Найуспішнішим елементом системи Головіна стала соціальна етика, яка пропонує ідею модерної правової держави як таку, що можна вивести з духу і букви біблійних заповідей. Фідеїзм українського протестантського богослов’я народжується з розуміння того, що етичне прийняття іншого та любов до нього можливі лише на основі особистої віри. Виклики початку XXI століття вимагають прийняття іншого, але особистостям і спільнотам бракує природних сил для такого прийняття. І лише віра та породжувана вірою любов допомагають проявляти відкритість до іншого. Також лише на особистій вірі ґрунтується посткапіталістична економіка взаємного дарування, яка пропонується богословами і християнськими спільнотами. Доведено, що фідеїзм українського протестантського богослов’я більш ближчий до ідей постконсерватизму, ніж концепцій постлібералізму. Виявлено, що спільним для раціоналізму та фідеїзму сучасного українського протестантського богослов’я є радикальний захист прав особистості та гуманного ставлення до іншого. Саме ці ідеї важливі для розуміння того, якою є та людяність, що має бути передумовою для буття справжнім християнином.
Keywords
