Конфліктологічна компетентність: ставленнєвий компонент

Abstract

Обґрунтовано розуміння конфлікту як феномену, вбудованого в освітній процес та необхідного для розвитку. Конфлікт пропонується трактувати як актуалізоване зіткнення суперечностей, коли сторони з різними цінностями, настановленнями, мотивами не можуть існувати в незмінному вигляді, становлять загрозу для психічної цілісності та взаємовпливають одна на одну. Представлено «ставленнєвий» складник конфліктологічної компетентності педагога, що зумовлює готовність і здатність педагога реалізовувати знання й навички у сфері конфліктології (взаємодіяти в ситуації загрози задля розв’язання суперечностей на противагу уникненню, перенаправленню енергії на менш загрозливі об’єкти): рефлексивність, здатність налагоджувати довірливу взаємодію, орієнтація в часі, незалежність цінностей та поведінки суб’єкта, адаптація, домінування, ескапізм, цінності самоактуалізації та гнучкість поведінки, сензитивність до себе та спонтанність, самоповага, самоприйняття (ставлення до себе), ставлення до інших людей, міжособистісна чутливість Презентовані ставлення необхідні для зведення до мінімуму руйнівного впливу, а за можливості – для конструктивного розв’язання конфліктів. Під «суб’єктивним ставленням» у структурі конфліктологічної компетентності педагога запропоновано розуміти латентний психічний потенціал реакцій, переживань та дій людини, що актуалізується в процесі конструювання нею поточної комунікативної ситуації, у зв’язку з оцінними уявленнями індивіда про навколишнє середовище та самого себе. Розвиток конфліктологічної компетентності вчителя пропонується вивчати в контексті соціально-психологічних умов (процесів), що мають місце в педагогічному колективі (малій групі): сприйняття індивідом групи, психологічний мікроклімат, згуртованість та ставлення до власної ролі в малій групі (педагогічному колективі), суб’єктивне сприйняття стилю керівництва, типу особистості керівника, вагомості роботи в закладі освіти як єдиного джерела задоволення матеріальних потреб. Наведено результати емпіричного дослідження психологічних процесів у малих групах та ставленнєвого складника конфліктологічної компетентності педагога, встановлено зв’язки ставлень педагогів із їх суб’єктивним сприйняттям педагогічного колективу. Виявлено, що вчителі оцінюють соціально-психологічний клімат переважно як сприятливий, говорять про переважно високий рівень групової згуртованості в колективах за умови колективістського типу сприйняття групи та демократичного стилю керівництва. Для респондентів характерні середній рівень рефлексивності, підвищене самосприйняття (блок самоповага та самосприйняття), прагнення до домінування при незначному зниженні адаптованості та браку довіри до навколишнього світу й інших людей. Виявлено тенденцію до сепарації респондентів від соціального оточення, сприйняття ними індивідуалізму як чинника успішності в професійній діяльності, що може призводити до примноження суперечностей, але водночас до блокування готовності їх визнавати. Тобто сприятливі соціально-психологічні умови праці вчителів та орієнтація на колективізм задають для них рамки гуманістичного сприйняття людини як основи суб’єкта та об’єкта професійної педагогічної діяльності, однак самі педагоги демонструють суперечливі тенденції: з одного боку, вони надають вагу колективізму, визнають себе частиною освітнього середовища як такого; з другого – їхня самореалізація в професійній діяльності досягається за умови домінування, індивідуалізму та сепарації від групи, що свідчить про важливість самототожності для вчителя. Означено підходи до розвитку конфліктологічної компетентності педагогів з урахуванням особливостей процесів, що відбуваються в малій групі.

Keywords

• ставленнєвий складник конфліктологічної компетентності
• процеси в малій групі
• конфлікт