Правовий статус православного парафіяльного духовенства у ХІХ – на початку ХХ ст. (на прикладі Київської єпархії)
Abstract
Метою дослідження є вивчення на прикладі Київської єпархії правового статусу православного парафіяльного духовенства у ХІХ – на початку ХХ ст. Методологічну основу дослідження становлять загальні історичні методи (аналізу, синтезу, узагальнення), а також принципи об’єктивності, історизму та науковості. Наукова новизна полягає у комплексному дослідженні особливостей правового становища православних парафіяльних кліриків у ХІХ – на початку ХХ ст. Висновки. Уряд Російської імперії здійснював заходи з метою підвищення правового статусу парафіяльного духовенства (звільнення від сплати податків, призиву на військову службу, скасування тілесних покарань, звільнення житла від військового постою, поземельного збору). Внаслідок урядової політики духовенство перетворилося на замкнутий стан: дітей кліриків вимагалося зараховувати до духовних навчальних закладів; практикувався спадковий принцип заміщення церковних посад; шлюби зазвичай укладалися в середині стану; клірики підлягали окремому церковному суду. Вихід з духовного стану для священнослужителів ускладнювався і був невигідним. Водночас утруднювалося отримання сану представникам інших верств. Закон 1869 р. ліквідував станову замкнутість духовного стану. Цей крок розглядався як один з інструментів русифікації України. Уряд отримав можливість залучати дітей духовенства на адміністративні посади там, де не вистачало російського чиновництва. Попри юридичну ліквідацію станової замкнутості, діти священно- і церковнослужителів переважно продовжували отримувати освіту у духовних закладах. Водночас збільшувалася чисельність дітей кліриків, які орієнтуючись на кар’єру поза церквою, обирали навчання у світських закладах освіти. Також у духовних навчальних закладах поступово збільшувалася кількість вихованців з інших верств. Проте станова відособленість духовного стану продовжувала зберігатися.
Keywords
