ОЦІНКА ПОТЕНЦІЙНОЇ ПРОТИВІРУСНОЇ АКТИВНОСТІ ПОХІДНИХ N–БЕНЗІМІДАЗОЛ-СУЛЬФОНАМІДУ НА МОДЕЛІ «ФАГ-БАКТЕРІЯ»

Abstract

Мета. Визначення потенційної противірусної активності похідних N–бензімідазол-сульфонаміду на моделі «фаг-бактерія». Методи. У роботі використано 5 похідних N–бензімідазол-сульфонаміду. Методом серійних розведень визначено їх антибактеріальні властивості щодо Staphylococcus aureus АТСС 25923 та Pseudomonas aeruginosa АТСС 27853. Модифікованим методом Граціа визначено вплив похідних на літичну активність комерційних фагів, специфічних щодо бактерій тест-штамів. Результати. У досліджених сполук виявлено здатність до пригнічення росту Staphylococcus aureus АТСС 25923 на 41–45% та Pseudomonas aeruginosa АТСС 27853 – до 35% у середовищі Luria-Bertani. N-(1H-бензімідазол-2-іл)-бензенсульфонамід та N-(1H-бензімідазол-2-іл)-4-бромо-бензенсульфонамід знижували літичну активність як стафілококового, так і псевдомонадного фагів. N-(1H-бензімідазол-2-іл)-4-нітро-бензенсульфонамід викликав збільшення кількості негативних колоній стафілококового та псевдомонадного фагів на 28,4 та 35,5% відповідно. Висновок. N-(1H-бензімідазол-2-іл)-бензенсульфонамід та N-(1H-бензімідазол-2-іл)-4-бромо-бензенсульфонамід володіють потенційною противірусною активністю щодо ДНК-вірусів. N-(1H-бензімідазол-2-іл)-4-нітро-бензенсульфонамід посилює продукцію фагових часток.

Keywords

• противірусна активність
• похідні n-бензімідазол-сульфонаміду
• фаг
• літична активність