Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Sep 2024)
Пред’явлення особи для впізнання в кримінальних провадженнях про статеві кримінальні правопорушення
Abstract
Стаття присвячена проблемним питання пред’явлення особи для впізнання в кримінальних провадженнях про статеві кримінальні правопорушення. Сутність даного способу отримання доказів полягає в ідентифікації особи винуватця, що надає прямий доказ вчинення певних дій чи непричетності до них. У порівнянні з іншими видами ідентифікації, зокрема за матеріальнимислідами, пред’явлення особи для впізнання має істотні особливості. В статті підкреслюється, що одним із чинників, що визначає специфічність даної слідчої (розшукової) дії, є її спрямованість на використання в доказуванні образу певного об’єкта, що зберігся в пам’яті особи у зв’язку із сприйняттям нею певної події. Образи в пам’яті людини мають складний психофізіологічний механізм формування, на протікання якого впливають як об’єктивні, так і суб’єктивні фактори. Об’єктивні фактори - це зовнішні умови сприйняття: відстань, освітленість та інші чинники обстановки. Суб’єктивні фактори - це індивідуальні особливості людини, які впливають на сприйняття, запам’ятовування та відтворення сприйнятої події: вік особи, стан органів чуття, зосередженість уваги тощо. Таким чином при прийнятті рішення органом досудового розслідування щодо пред’явлення особи для впізнання повинні бути враховані обидві групи факторів. Іншим чинником пред’явлення особи для впізнання, який аналізується в статті, є його деталізоване правове регулювання. Стверджується, що детальне викладення правил і процедури пред’явлення особи для впізнання зумовлено усвідомленням законодавцем складності психофізіологічного механізму формування образів у пам’яті людини та їх відтворенням під час кримінального провадження. Неухильне дотримання процесуальних приписів є запобіжником від помилок під час пред’явлення особи для впізнання. В статті проаналізовані визначення сутності пред’явлення особи для впізнання, викладені в наукових статтях, навчальних посібниках і підручниках після набуття чинності КПК України 2012 року. Сформовано висновок, що частина з них містить неточні, а іноді й помилкові твердження. Так, помилковим визнається визначення метою пред’явлення для впізнання не тільки ототожнення пред’явленого об’єкта, але й встановлення його схожості з тим об’єктом, який сприймався особою при обставинах, що підлягають доказуванню. Стверджується, що таке розширення завдання пред’явлення для впізнання особи суперечить нормативним приписам чинного кримінального процесуального закону. У зв’язку з цим здійснено аналіз цих приписів з критичним використанням прикладів з слідчо-судової практики. Зазначається, що наведені порушення правових норм пов’язані з некритичним сприйняттям застарілих положень та рекомендацій, орієнтованих на отримання доказів обвинувачення за будь-що. Їх сприйняття та інертне практичне застосування уповноваженими суб’єктами досудового розслідування і суддями створює підстави для обґрунтованого оскарження результатів пред’явлення для впізнання стороною захисту.
Keywords