П’ятидесятники Південної Бессарабії під тиском радянської репресивної машини (на прикладі справи Соломії Істоміної та Василя Попазогло)

Abstract

Розкрито одну із окремих кластерних сторінок реалізації централізованої агентурної справу «Пророки» на теренах Ізмаїльської області (сьогодні – західна частина Одеської області) – кримінальну справу ізмаїльських п’ятидесятників Соломії Істоміної та Василя Попазогло. Показано хід слідства, сутність звинувачень і рішення суду, яке свідчить про збереження жорсткої політики щодо п’ятидесятників часів пізнього сталінізму. Автор приходить висновку, що не дивлячись на проголошену у післявоєнний час видиму релігійну свободу, сталінська тоталітарна система залишилася вірною своїй традиційній репресивній політиці по відношенню до духовенства та віруючих усіх конфесій. Разом з тим, справа свідчить і про значне послаблення репресивної машини по відношенню до п’ятидесятників за часів «хрущовської відлиги», бо вже протягом 1955-56 рр. засуджені були звільнені. Натомість бачимо й іншу сторону цього процесу, що свідчить про двоїстість хрущовської політики реабілітації – засуджені не були повністю реабілітовані, а лише звільнені (при цьому Комісія визнала В. Попазогло «неправильно засудженим»). Перспективами дослідницької праці у запропонованому напрямку вважаємо вивчення усього наявного корпусу кримінальних справ щодо протестантів пізньосталінської доби, визначення загальних і відмінних тенденцій, формування усієї картини агентурно-оперативної роботи щодо прихильників цих конфесій тощо.

Keywords

• п’ятидесятники, ізмаїл, одеська область, пізній сталінізм, репресії, державно-церковні відносини