Знання як образ у пізній філософії Йоганна Ґотліба Фіхте

Abstract

У статті проаналізовано розуміння знання як образу в пізньому періоді творчості Й. Ґ. Фіхте (1762–1814), а саме у його «Вченні про науку» 1813 року. Дослідження зрілого доробку філософського проєкту Фіхте, що є маловивченим, дає змогу зруйнувати більшість стереотипів і викривлень, якими обросла філософія Фіхте аж до другої половини ХХ ст. здебільшого через геґелівську інтерпретацію. Пояснюючи природу знання, а саме яким воно є в собі, Фіхте намагається відмежуватись від філософії Б. Спінози, при цьому розробивши вчення про образ як маніфестацію Абсолюту. Образ для нього не є копією буття, він має певну автономність і, водночас, здатність до формування, творення. Сам Абсолют (Бог) проявляється через образ, але не зводиться до нього. Фіхте має труднощі, коли намагається пояснити, наскільки Абсолют є присутній у своєму прояві. У статті досліджено також Фіхтеву ідею «я» як образу Бога. Філософ розуміє обмеженість тлумачення свідомості з позиції самого суб’єкта, тому вдається до багатої метафоричної мови, яка має на меті в дещо інший спосіб поглянути на свідомість і рефлексію. У цій спробі пояснити природу знання останнє слово не завжди є за самим суб’єктом. Теологічна перспектива, над якою філософ надбудовує своє вчення про образ, розширюється до розуміння знання як образу Бога.

Keywords

• фіхте
• знання
• розуміння
• образ
• абсолют
• бог
• маніфестація
• я
• рефлексія
• свідомість
• свобода