Ґомбріх, Україна та інша наука про мистецтво

Abstract

В есеї розглядається стан і перспективи української історії мистецтв та його зв’язок із мистецтвознавством. Він пропонує розуміння витоків поняття мистецтвознавства, нав’язаного радянською владою замість «буржуазної» теорії та історії мистецтва, яка процвітала на початку ХХ століття в українських університетах. Запровадження мистецтвознавства означало зростання розриву між радянською наукою та рештою світу. За цим першим зрушенням послідували акти, спрямовані на провінціалізацію українських науковців через цензуру та обмеження доступу до публікацій і закордонних відряджень. Довгоочікувана незалежність України мало змінила як підходи до викладання історії мистецтва в мистецьких школах та академіях, так і методологію науковців. Наука про мистецтво в Україні залишається значною мірою застарілою, укоріненою у знавецтві та формальному аналізі; часом її навіть не відмежовують від арт критику. Лекція Ернста Гомбріха 1966 року вказує на важливість розкриття політичного, соціального та економічного контексту художнього процесу під час викладання історії мистецтва. Його висновки, незважаючи на те, що вони здаються очевидними, ще тільки мають бути враховані у повній мірі в українських реаліях, оскільки ставлення до історії в академіях мистецтв залишається досить поверховим і зверхнім як до «науки про факти», що ігнорує останні десятиліття методологічних пошуків істориків та істориків мистецтва. Повернення до поняття теорії та історії мистецтва як дисципліни, яку слід викладати та досліджувати, а також подолання мовних перешкод і переосмислення методології може допомогти подолати розрив між українською наукою та її іноземними колегами та зробити дослідження проводити в Україні та/або українськими мистецтвознавцями, видимими для європейської та світової мистецької спільноти. Це також означатиме початок іншої науки про мистецтво в Україні.

Keywords

• історія мистецтв
• мистецтвознавство
• історіографія
• Ернст Гомбріх