UKRAINIANS AND CITIES 1861-1917. NOT SO RURAL AND NOT SO RUSSIFIED

Abstract

У статті стверджується, що загальна чисельність міського населення українських губерній Російської імперії, була більшою, ніж вказано в перепису 1897 р. Масова міграція українських селян на межі століть у міста, передусім, невеликі міста, означає, що ступінь урбанізації українців не слід недооцінювати, так само як і перебільшувати ступінь їхньої політичної русифікації. Автор наполягає, що, по-перше, дані щодо міського населення у Всеросійському перепису 1897 р. мають бути переглянуті, оскільки категорія «міський» на той час не включала до себе всі де-факто міські поселення. І, по-друге, що детальний критичний перегляд усієї доступної довоєнної неофіційної статистики продемонструє більш високий ступінь урбанізації та українізації станом на 1917 р., ніж це відображається в офіційних даних. Масивні демографічні зрушення, про які свідчать ці цифри, також говорять про необхідність широкого аналізу всіх соціальних тенденцій, контекстів та політичних проблем, що були присутні в Україні в зазначений час. Оскільки реальні показники використання української мови та рівень урбанізації за межами чотирьох найбільших міст українських губерній імперії були вищими, ніж офіційно зазначено, історики не повинні недооцінювати підтримку національного руху і перебільшувати російську опозицію йому. Автор вважає, що переглянуті дані могли б підтримали аргумент, що модернізація і урбанізації в Україні за панування російського царизму не були обов'язковою перешкодою націоналізації. Стаття супроводжується таблицями із статистичними даними з проблеми дослідження.

Keywords

• city, Ukrainians, 1897 census, urbanization, russification