«Збирання» античних прислів’їв у Нідерландах першої половини XVI ст. та формування нової візуальності

Abstract

Дана стаття присвячена дослідженню шляхів відродження те реінтеграції в європейську культуру, зокрема в культуру Нідерландів, античних прислів'їв та приказок – так званих «адагій». В центрі уваги опиняються збірники адагій, укладені гуманістами, які, до того ж, здійснювали переклад античних прислів’їв та відшуковували їх відповідники в рідній – нідерландській – мові. Успіх збірників адагій Еразма Роттердамського, Й. Агріколи та ін. гуманістів надихнув митців, завжди близьких в Нідерландах до літературних кіл, на художнє втілення найбільш популярних приказок. Адагії стали в такий спосіб невід'ємною частиною «нової візуальності» – нової, світської, зображувальної культури, яка приходить на зміну релігійній готичній образності в останнє десятиріччя XV століття. Художнє втілення античних та народних прислів'їв пережило особливий розквіт в другій половині XVI ст. – в час стрімкого поширення ідей Реформації Нідерландами та в час перших виступів противників іконошанування – іконокластів. Художники змушені були шукати в цей період релігійної конфронтації нові художні засоби та сюжети, які б задовольняли замовників в незалежності від їх релігійної приналежності та, в той же час, які б не суперечили релігійним переконанням самих художників. Вслід за дослідником К.Йонкере, ми можемо говорити про цей час, як про час пошуку «зображувального екуменізму». Художньо втілені прислів’я органічно увійшли в нову, «екуменічну», образність, яка була близька людям, незалежно від їх релігійної позиції. Таким чином, античні прислів’я стали невід'ємною частиною як нідерландської ренесансної словесності, так і «екуменічного» мистецтва, мистецтва поза релігійними кордонами.

Keywords

• прислів’я, Ренесанс,