Переорієнтація військових кадрів: чому випускники військових навчальних закладів підтримали УНР?
Abstract
Метою нашої статті є аналіз процесу переорієнтації випускників військових освітніх інституцій Російської імперії на службу Українській Народній Республіці (УНР) у контексті національного відродження та державотворення 1917 – 1921 років. В статті досліджується, чому частина випускників військових навчальних закладів, сформованих у традиціях імперської армії, підтримала ідеї української незалежності та взяла участь у формуванні національних збройних сил та творенні нової держави. Методологія дослідження ґрунтується на загальнонаукових (порівняльний та структурно-аналітичний) та спеціально історичних (проблемно-хронологічний та історико-біографічний) методах дослідження, що у цілому забезпечило досягнення поставлених у роботі завдань. Наукова новизна полягає у спробі комплексного осмислення мотиваційної трансформації офіцерського корпусу, що був вихований у лояльності до імперії, але у революційних умовах усвідомив необхідність служіння українським національним інтересам. Висвітлюється вплив ідеологічних чинників (зростання національної свідомості), політичних умов (криза армії, розчарування в Тимчасовому уряді) та організаційних змін (українізація частин) на переорієнтацію військових. У висновках зазначено, що національна свідомість не завжди була притаманною цим офіцерам з дитинства, але активно формувалась у ході революційних подій. Саме поєднання професіоналізму, патріотизму та несприйняття більшовицького режиму стало визначальним у переході значної частини офіцерства на бік УНР. Крім того, цей перехід засвідчив і важливий соціальний вимір змін. Для численних офіцерів неаристократичного походження служба в армії УНР відкривала перспективи професійного зростання, здобуття суспільного визнання та залучення до творення національної справи. У цьому сенсі УНР виступала не лише політичною структурою, але й соціальним ліфтом для нового покоління українських військових.
Keywords
