Аналітично-порівняльне правознавство (Mar 2024)

Нормативно-правовий акт у законодавстві та практиці адміністративного судочинства: визначення та відмежування від суміжних категорій

  • N. Yefymenko

DOI
https://doi.org/10.24144/2788-6018.2024.01.69
Journal volume & issue
no. 1

Abstract

Read online

У статті обґрунтовано, що, незалежно від фор­ми офіційного документа, регламентація його загальнообов'язковими положеннями правово­го статусу (встановлення, зміни чи припинення прав та обов'язків) необмеженого кола учасників правовідносин, яких стосується цей офіційний документ (загальна спрямованість правил по­ведінки), а не на конкретно визначених (пер­соніфікованих) осіб є достатніми умовами для констатації нормативно-правового характеру відповідного офіційного документа або окремих його положень. Натомість, якщо офіційний доку­мент не характеризується цими властивостями або йому притаманна лише одна з них (юридична обов'язковість правила поведінки, яке він уста­новлює, змінює чи скасовує або його загальна спрямованість та можливість його неодноразово­го застосування), то це свідчить про належність його за владно-регулятивною природою до правотлумачних (правоінтерпретаційних) чи право- застосовних актів, у тому числі адміністративних актів. На доповнення до того, автор звернула увагу на те, що, на відміну від нормативно-правових актів, індивідуально-правові акти є формаль­но обов'язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб'єктів (адресовані конкретним особам) та визначають лише їх суб'єктивні пра­ва та/чи обов'язки у рамках конкретних ситуа­цій, вичерпуючи їх юридичну чинність після їх врегулювання. Не менш важливим є правильне відмежування нормативно-правових актів від актів офіційного тлумачення (роз'яснення) норм права, які, маючи загальний характер та буду­чи розрахованими на використання викладених у них роз'яснень норм права протягом строку їх чинності та незмінності інших врахованих під час тлумачення фактів, не є юридично обов'язкови­ми для учасників правовідносин, урегульованих відповідною нормою права. Водночас, заува­жується, що згідно зі усталеною судовою практи­кою, які ґрунтується на принципах верховенства права (насамперед, на правовій визначеності як його складовій) та належного урядування, акти офіційного тлумачення (роз'яснення) норм пра­ва, за загальним правилом, зв'язують їх видав- ників, але через відсутність такого ефекту для інших учасників відповідних правовідносин, вони не є загальнообов'язковими у буквальному розумінні цієї характеристики.

Keywords