СИНЕРГЕТИЧНА МЕТОДОЛОГІЯ ТА ПРИРОДНИЧО-НАУКОВЕ ПІЗНАННЯ ЯК ЧИННИКИ ПРОГНОЗУВАННЯ НАУКОВОЇ НОВИЗНИ ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Abstract

Стаття присвячена аналізу здобуття нових наукових знань на основі синергетичної методології з урахуванням подальшої екстраполяції загальних фізичних, біологічних та хімічних засобів, концептуальних засобів аналізу на предметному полі політичної науки. Мета дослідження – з’ясування значення синергетичної методології та природничо-наукового пізнання як чинників прогнозування наукової новизни політологічних досліджень. Охарактеризовано співвідношення уяви, здатності творчо мислити та визначати нові напрямки дослідження політичного світу, які спрямовують міркування до однозначності результатів політичного пізнання для всіх суб’єктів політичного світу. Було підкреслено, що сучасне політичне пізнання потребує зближення сцієнтистської моделі політичного пізнання і моделювання як прикладної практики діючої політичної спільноти. Проаналізовано причини залежності новизни від соціально-культурних умов, фахової підготовки та особливостей наукових шкіл, які передбачають наявність цілісної системи координат дослідження. Розкрито значення сцієнтистських вимог до політичного пізнання, що також вимагають мінливого поняттєво-категорійного апарату політичної науки, який відрізняється від решти наукових дисциплін. З’ясовано, що сучасна синергетична методологія є сукупністю мейнстрімних теорій, які становлять доробок певної спільноти вчених або належать до певного часового періоду. Розкрито, що на прикладі комунікативної та ліберальної парадигми можна побачити розгортання прикладних методологій політичного маркетингу, в яких задіяний концептуальний апарат теорії раціонального вибору, психологічні й біхевіористичні методології. Доведено, що центральність концепту політичної комунікації, постулювання її всеохопного характеру, дає змогу робити висновки про можливість владного опанування змістом каналів поширення інформації та їх цільовою аудиторією. Встановлено, що в рамках сучасних політичних наук важливою парадигмальною настановою є несуперечливість існуючої політичної картини світу в її ретроспективі, тобто несуперечливість у контексті відомих концептуальних визначень політики. Припущено, що політичний постмодерн акцентує увагу політологічного наукового пошуку на відсутності «політичного майбутнього», звідси всі технології впливу на політичний час стають неспроможними. Встановлено, що епістемна оцінка предмету політичного дослідження та його проблеми полягає в прогнозуванні на авторському рівні досягнення істини, тобто несуперечливого вірогідного знання. Зроблено висновок, що перетворення політичної теорії з міждисциплінарного, мультипарадигмального напрямку дослідження на наукову дисципліну з притаманними їй ідеалами науковості, науковим інструментарієм, процедурами пояснення та розуміння здійснюється на засадах мультипарадигмальності.

Keywords

• синергетика, природничо-наукова теорія, політична теорія, наукова новизна, ціннісні критерії, прогнозування