Перинатальні фактори ризику формування бронхіальної астми у дітей

Abstract

Бронхіальна астма (БА) є поширеним захворюванням у дітей різних вікових груп, частою причиною інвалідизації дітей. Вивчення механізмів розвитку астми дозволяє дослідити нові напрямки лікування захворювання, а дослідження факторів ризику астми дозволяє зменшити ризик розвитку важких форм захворювання або взагалі попередити розвиток астми. Вивчення факторів ризику, які діють в перинатальному періоді, представляє особливу цікавість з огляду на те, що ці фактори є найчисленнішими в житті немовля та такі, що справляють самий потужний вплив на виникнення та перебіг майбутніх захворювань у дітей. Тому метою нашого дослідження було дослідити вплив перинатальних факторів на розвиток бронхіальної астми у дітей та виявити залежність між впливом цих факторів та важкістю перебігу бронхіальної астми у дітей. Ми провели ретроспективний аналіз 82 історій хвороб та амбулаторних карт дітей, народжених в період 2008-2009 рік та які знаходились на лікуванні в Вінницькій обласній дитячій клінічній лікарні. Діти були розділені на дві групи : контрольна включала в себе 36 дітей без бронхіальної астми та група спостереження з 46 дітей з встановленим діагнозом БА. Дітей, хворих на персистучу форму бронхіальної астми важкого ступеня в нашій виборці не було. Розподіл дітей за статтю був приблизно однаковим. Середній вік дітей склав 5,7± 0,6 роки. Нами було виявлено, що серед екстрагенітальної патології матері достовірно частіше зустрічалися ГРВІ, на другому місці анемія вагітних, на третьому місці перенесений пієлонефрит під час вагітності. В групі дітей з БА побутова сенсибілізація у матерів зустрічалася в 4 рази частіше. Частота гестозу другої половини вагітності в групі спостереження також була достовірно вища. В групі спостереження достовірно частіше проводився кесарів розтин, а ускладнений перебіг пологів зустрічався більше ніж в 5 разів частіше, ніж в контрольній групі. В контрольній групі недоношених дітей не було, в той час як в групі спостереження недоношені діти склали 83,3 %. Аналізуючи недоношених дітей в групі спостереження ми виявили, що серед цих дітей недоношені, які народились терміном менше 32 тижнів склали 58% та недоношені з вагою менше 1500 грам 38%. Також у групі спостереження ми виявили дітей з бронхолегеневою дисплазією, які склали 25% від усіх дітей. Нами також був виявлений зв’язок між прийомом антибактеріальних препаратів в ранньому віці та розвитком БА. У дітей, які хворіли на БА, достовірно частіше проводилася антибіотикотерапія, причому антибіотики не використовувались лише у кожної двадцятої дитини, в той час, коли лише кожна двадцята дитина з групи контролю отримувала один антибактеріальний препарат. Аналізуючи респіраторну підтримку в неонатальному періоді ми виявили, що випадки проведення оксигенотерапії в контрольній групі були відсутні, натомість в групі спостереження лише одна дитина не отримувала певний вид оксигенотерапії. Крім того, нами була виявлена залежність між важкістю БА та тривалістю оксигенотерапії у групі спостереження. Найменша середня тривалість оксигенотерапії спостерігалася у дітей з інтермітуючим перебігом БА та складала 3,39±0,43 днів. При персистуючій БА легкого ступеня важкості середня тривалість оксигенотерапії склала 6,08±1,35 днів, при персистуючій БА середнього ступеня важкості тривалість оксигенотерапії була найдовшою та досягала 7,7±1,45 днів. Отже, нами був виявлений прямий кореляційний зв’язок між недоношеністю та розвитком БА, між прийомом антибіотиків в ранньому віці та розвитком БА, а також залежність між важкістю перебігу бронхіальної астми та тривалістю оксигенотерапії.

Keywords

• бронхіальна астма
• діти