АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПРОЕКТ ЦІЛІСНОСТІ ЛЮДИНИ В МУЗИЧНІЙ ПОЕТИЦІ І. СТРАВІНСЬКОГО

Abstract

Наголошено на актуальності проблеми цілісності людини як культурно-історичної даності соціуму та мистецтва, зокрема музики. Мета статті – визначити феномен диференційної онтології та антропології як музичий гештальт в контексті творчості та рефлексії І.Стравінського. Методологію дослідження становить системний, компаративний підхід, трансцендентальний, феноменологічний, діалектичний методи, що реалізують програму вбачання антропологічної семіосфери музики як культурної єдності. Наукова новизна статті полягає у тому, що визначено імпліцитний та експліцитний модуси антропології музики в творчості І. Стравінського. Стравінський має українські коріння, його вплив на формування європейської культури ще недооцінений з позиції української ментальності, кордоцентризму, що експліцитно було визначено в теоретичній рефлексії автора як пошук «цілісної людини». Охарактеризовано фольклорні, міфологічні мотиви творів, а також диспозиція «авангард – неокласика», що стає головним епіцентром роздумів композитора про музичний феномен. Висновки. Доведено, що сценічний синтез в творах І.Стравінського має свій музичний образ, де домінує поштовх до пошуку цілісності твору як аналогу гармонійної, цілісної людини. Симбіоз музично-хореографічних констеляцій відбувався як поштовх до універсальної гармонії, а музична тканина твору формувалася як універсальний синтез сакральних, міфологічних, креативних інтенцій. Сценічний синтез не можна відокремлювати від хореографічного, сценографічного образів, які складають єдину цілісність. Стравінський був харизматичним лідером музичного авангарду ХХ століття, який досить різнопланово, структурно визначив сковородинську лінію «двох сердець» – профанної та сакральної стихії музичного феномену як універсальної онтології цілісної людини-митця.

Keywords

• музичний феномен
• цілісність людини
• гармонія
• сценічний простір
• музичний образ