Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право (Oct 2021)

ЗАХИСТ КОНСТИТУЦІЙНОГО ПРАВА ОСОБИ НА МАЙНО (ВЛАСНІСТЬ) У ЗАБЕЗПЕЧУВАЛЬНИХ ЗОБОВ’ЯЗАННЯХ ЗАСТАВИ ТА ПОРУКИ

  • L.V. Mikhnevich

DOI
https://doi.org/10.24144/2307-3322.2021.65.71
Journal volume & issue
Vol. 65

Abstract

Read online

Сучасний етап існування національної правової системи України характеризується розвитком різних форм і засобів захисту конституційного права особи на власність, створення умов для здійснення конституційних прав та законних інтересів приватних осіб у сфері відносин власності та реалізації різноманітних майнових прав. Ключовим принципом конституційного регулювання приватно-правових відносин є рівність усіх учасни- ків, що є значним досягненням сучасної правової системи. Найвиразнійший прояв принципу рівності втілю- ється у сфері цивільних правовідносин, де головним методом регулювання є юридична рівність учасників, що дозволяє захищати права та інтереси приватних осіб нарівні з інтересами держави та інших суб’єктів пу- блічного права, які у сфері цивільних правовідносин не мають привілей у зв’язку зі своїм статусом, не мають владних повноважень щодо інших суб’єктів цивільного права і є юридично рівними з приватними особами. У конституційному регулюванні економічних відносин загалом ключовим є питання власності, що без- посередньо пов’язане не тільки з речовим, а й із зобов’язальним правом, оскільки, по-перше, вступаючи у відповідні правовідносини їх суб’єкти задовольняють власні майнові та інші інтереси, при чому такі дії не повинні заподіювати шкоду інтересам інших осіб. А по-друге, більшість способів захисту порушених прав на майно (власність) реалізуються в рамках зобов’язальних правовідносин. Особливим інститутом, що покликаний захищати право особи на майно (власність) є забезпечення зо- бов’язань, що застосовується як гарантія захисту таких прав у договірних правовідносинах. Цей інститут є сукупністю правових норм, які регулюють відносини, пов’язані із наданням кредитору прав на майнові блага боржника або прав вимоги до третіх осіб, встановлюють додаткові механізми та засоби державно-пра- вового захисту для забезпечення реального і належного виконання зобов’язань, що в кінцевому рахунку гарантує охорону й захист права особи (кредитора) на її майно (власність). У праці визначено, що специфічними видами забезпечення зобов’язання є застава (іпотека) та порука, які дозволяють залучати до гарантування захисту права особи на майно в договірних відносинах третіх осіб, зо- крема у разі застосування застави з участю майнового поручителя. По своїй суті застава та порука є різними видами забезпечення, тому норми, що регулюють поруку, не застосовуються до правовідносин кредитора з майновим поручителем, оскільки він відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основ- ного зобов’язання винятково в межах вартості предмета застави. Застава й порука можуть обумовлювати виникнення нового акцесорного (додаткового) зобов’язання між кредитором та поручителем або майновим поручителем. З метою забезпечення рівності як ключового прин- ципу конституційно-правового регулювання та методу цивільно-правового регулювання, видається доціль- ним доповнити законодавство України положенням про укладення договору поруки, виключно за згодою боржника; також обґрунтовано думку щодо необхідності надання згоди поручителя (майнового поручителя) на відступлення права вимоги до нього за договором поруки (майнової поруки).

Keywords