Мультиверсум: Философский альманах (Mar 2024)
Онтологія множинної єдності Вільяма Джеймса: питання індивідуальної автономії та відношення між частиною і цілим
Abstract
У статті проаналізовано концепцію множинної єдності Вільяма Джеймса, в якій він прагне узгодити підхід плюралізму та монізму. Стаття розкриває, як така концепція множинної єдності трансформує сприйняття опозицій індивідуальне-загальне та індивідуалізм-голізм. В історико-філософському вимірі, стаття аналізує звернення Джеймса до філософії Берґсона, а також трансценденталістські впливи Емерсона на формування Джеймсівського прагматизму. Також проаналізовано критику Джеймсівського підходу з боку Бертрана Рассела та Еміля Дюркгайма. Якщо Берґсон вказує на передовсім інструментальний характер нашого мислення та обмежені здатності людського розуму мислити тривалість і поступовість трансформацій, то Джеймс вказує на такі ж самі обмеження розуму щодо міркувань про окремішність та єдність. Він стверджує, що розум схильний міркувати про дві системи або як окремі сутності (плюралізм), або як про ціле і його частину (монізм). Проте, така логіка, яка є інструментальною логікою твердих тіл, насправді непридатна для онтологічного опису світу і, особливо, соціальних та духовних феноменів. Натомість Джеймс пропонує онтологію множинної єдності, де як принцип єдності, так і принцип автономності завжди присутні частково і одночасно, а уявлення про індивіда та різноманітні голістичні феномени є не опозицією, а тільки різними вимірами тієї самої багаторівневої реальності.
