Психоаналіз та українське слово

Abstract

У статті розглядаються підстави виокремлення істоти українського психо­аналізу з-поміж інших національних психоаналітичних теорій, передусім йдеться про розмежування російського та українського дискурсів. Одним із завдань дослідження було прояснити стосунок психоаналітичної теорії та мови, що в ній вона артикульована. Запропоновані принципи дослідження українського психоаналітичного дискурсу, спираючись на переосмислення Фройдового тлумачення сутності психоаналітичної теорії. Запропоновано концепт психоаналітичної казуїстики, прояснено її зв’язок з психоаналітичною теорією й мовою, що вона в ній постає. Досліджуються особливості трансляції психоаналітичного дискурсу в радянській гуманітаристиці 1960–1980 років. Запропоновані принципи дослідження прихованого західноєвропейського психоаналітичного дискурсу в радянській гуманітаристиці. Розглядається методологічна необхідність виокремлення двох рівнів функціонування психоаналітичної мови: перекладного дискурсу та мови психоаналітичної казуїстики. Запропоновано розглядати український психоаналіз як неповний, тобто такий, що йому бракує мовного збалансування. Психоаналітичний наратив у радянській гуманітаристиці 1960–1980 років розглядається як «компромісне утворення», спричинене застосуванням неспівмірних із психоаналітичною методологій для розв’язання засадничих теоретичних проблем психоаналізу.

Keywords

• українознавство
• український психоаналіз
• історія психоаналізу в україні
• радянська філософія