Право на свободу пересування в умовах війни

Abstract

Право на свободу пересування є основоположним право людини, яке розуміється як можливість кожного пересуватися та вільно обирати їхнє місце проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну. В умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації виникла необхідність переосмислення сталих підходів до розуміння сутності даного права та його ключових аспектів. Визначено, що наслідки повномасштабного вторгнення стали каталізатором для одного з найбільш масових міграційних зрушень з Україну в інші держави, зокрема в країни Європейського Союзу. Це спричинило певні послаблення в аспекті порядку виїзду за кордон та дозволило виїжджати за межі України без документів для виїзду за кордон. Обґрунтовано, що право на свободу пересування не є абсолютним, і, відповідно, може зазнавати обмежень, які, тим не менш, повинні відповідати вимогам законності, пропорційності таких обмежень, легітимності їхньої мети. Так, свобода пересування може бути обмежена, зокрема, на територіях, на яких запроваджено воєнний або надзвичайний стан, а також на тимчасово окупованих територіях. Констатовано, що з метою недопущення порушення права на свободу пересування здійснюється низка заходів, серед яких, зокрема перевірка нормативно-правових актів на наявність корупційних ризиків, що здійснюється Національним агентством з питань запобігання корупції. Проаналізовано, що можливі порушення права на свободу пересування, зокрема випадки примусового переселення громадян України на територію держави-агресора можуть становити злочини, підсудні Міжнародного кримінального суду. Визначено, що існує необхідність перекваліфікації таких діянь зі злочину проти людяності на злочин геноциду з огляду на спрямованість держави-агресора на конкретне та свідоме нищення української національної групи.

Keywords

• право на свободу пересування
• права людини
• свобода пересування
• міжнародне кримінальне право