Психологічний Часопис (Jul 2019)
ПОСТТРАВМАТИЧНЕ ЗРОСТАННЯ ТА РЕЗИЛЕНТНА РЕІНТЕГРАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ НА СХОДІ УКРАЇНИ
Abstract
Вивчення особливостей поведінки людини у кризових ситуаціях завжди були у центрі уваги науковців, проведено численні емпіричні розвідки окремих аспектів стресу, складних життєвих ситуацій, копінг-стратегії, постстресового відновлення. Однак попри поширеність й різномаїття досліджень у даній галузі, багато аспектів лишаються недостатньо висвітленими, зокрема це стосується й ефективних метод психологічної реабілітації учасників бойових дій. Дану статтю присвячено дослідженню зв’язку вираженості симптомів ПТСР із посттравматичним зростанням та резилентністю і їх впливу на адаптацію учасників бойових дій на Сході України. Методами дослідження обрано PCL-5, опитувальник оцінки стану адаптації «ОСАДА» (С. Яковенко), опитувальник посттравматичного зростання (Р. Тадеші і Л. Калхаун, в адаптації М. Магомед-Емінова); опитувальник резилентності (K. Коннор, Дж. Девідсон). Результатами дослідження встановлено, що найкраще адаптуються 31-45 річні досліджувані, а найгірше – старші за 45 років; встановлено зв'язок адаптованості із копінг-стратегіями, посттравматичним зростанням, резилентністю, життєстійкістю і психологічним благополуччям; визначено поняття резилентної реінтеграції як ключового аспекту адаптації демобілізованих учасників бойових дій. Висновками дослідження є те, що більшість учасників бойових дій віком від 31 до 45 є добре адаптованими (резилентно реінтегрованими, такими, що усвідомлюють цінність набутого на війні позитивного досвіду та використовують його у повсякденному мирному житті), досліджувані молодші за 30 років характеризуються як успішною адаптацією, так і квазіадаптацією (станом, коли високий рівень психологічного благополуччя зумовлений копінг-стратегіями уникнення і дисимуляції); учасникам бойових дій старшим за 45 років властиві квазіадаптація і дезадаптація (неусвідомлення позитивного впливу бойового досвіду на особистість, брак ресурсів для продуктивного функціонування у мирному житті, дисимуляція та уникнення травматичних спогадів). Доведено, що усвідомлення людиною наявності засобів допомоги у скрутному для неї становищі й наявність навичок самодопомоги сприяє посиленню відчуття контрольованості ситуації і, внаслідок цього, більш ефективному подоланню проблем, що постають перед особистістю у період реінтеграції після травми.
Keywords
